ГУМЕННИЙ
їздив дідич за границю,
Назад повертає,—
От гуменний на границі
Пана і вітає.
Поклонився, привітався.
«А що там, Іване?»
А гуменний йому каже:
«Та все гаразд, пане.
Одно тілько...» — «А що тілько?»
Дідич обізвався.
«Та то, пане, що ваш ножик
Складаний зламався».
«Ну! Зламався, так зламався,
Що там споминати.
Певне, хлопці мали гратись
Та й мали зламати?»
«Таки правда, ясний пане!
Хлопці ізламали,
Лиш не грались, а сивого
Коня білували».
«А з чого ж то сивий згинув?»
«Пані керували,
За лікарством як погнали,
То і підірвали».
«То і пані хорувала?
Ах, боже мій, боже!
Що ж? Здорова моя пані?
Говори, небоже».
«Помоліться, пане, богу!
День лиш хорували,
А на другий од пожару
Богу й душу дали!»
«Од пожару?.. Що такеє..?»
«Просте, пане, діло:
Як зайнявся тік у пана,
То все погоріло!»
«Пані вмерла, все згоріло...
Будь здоров, Іване!..»
«А ще ж панна ваша вдома,
Поверніться, пане!»
«Що ж там, голубе Іване!
Як там бідна дочка?»
«А нічого, уповила
Хлопця, як линочка!»
Спом'янув тут бідний дідич
Чорта та чортицю,
Плюнув з лиха, сів на бричку:
«Рушай за границю!»
18/Х 1857

ЛОШАК
Напосілися злодії
Раз на мужика
І чи з поля, чи із стайні
Вкрали лошака.
Мужик ходить, ломить руки,
На святе дає,—
Коли чує: аж у стану
Лошак його є.
Поклонився асесорам
Мужик-неборак,
Асесори йому кажуть:
«Пашол вон, дурак!
На слово тебе повєріть?!
Екой дуралєй!
Прівєді для показання
Восєм душ людей!»
Мужик ходить, просить, поїть,
Восьмеро найшов,
Дав попові на молебень
І у стан пішов.
Поклонився асесорам
Знову неборак,
Асесори знов говорять:
«Пашол вон, дурак!
Екой чорт сюда пріносіт
Етаво хахла!
Суєтса c своєй кабилай!.
Єсть важнєй дєла!
Прідьош после!» Через тиждень
Знов мужик іде.
Вибирає, поїть свідків
І у стан веде.
Діла знову в асесорів,—
Гонять мужика!..
Став хазяїн, стали свідки,
Нема лошака!
Аж піднявся і говорить
Один з-межи них:
«Не відіб'єш ти коняки
Від тих станових!
А як ще нас разів кілька
Сюди поведеш,
То будь певен, що й корову
З дому ізведеш!
Подаруй їм ту коняку
І не голоси,
А скажи, мов, що вклепався,
Ще й перепроси!»
І послухав мужик ради,
Іде до панів:
«Вибачайте! я вклепався!» —
Бух панам до ніг.
«Как же ти, дурак, не знаєш,
Что била твайо,
Да к чужому прівязался,
Видал за свайо?..»

«Вибачайте, благороддя,
За вину мою!
Маю жінку і із нею
Років сім жию,
А щоб її який ворог
В стан запакував,
Мусив би-м панам сказати,
Що ї не пізнав!»
18/Х 1857
 

ЗАСІДАТЕЛЬ
Гнався постом засідатель
На чиюсь біду.
Серед ставу й заломився
На тонкім льоду.
Б'ються соцькі й розсильнії,
Б'ються й рибаки,
Водять шнури край пролому,
Ості і гаки.
Але йде жидок убогий,
Пейсами потряс:
«Гирсти? Гирсти? — став питати,-
Що таке у вас?»
«Засідатель утопився,
Господи прости!..
Ходи, жидку, хоч поможеш
Шнура завести».

«Гирсти! — нащо то шукати
Людської біди?
Лиш карбованця наставте,
Вийде сам з води!»
18/Х 1857

ГУСАК
Раз у баби перехідний
Москаль ночував,
Устав рано до походу
Та й гуску украв.
Доганяє його баба:
«Служба! почекай!»
«А что, бабушка, мне скажеш?»
«Та гуску оддай».
«Ах ти, бог мой!.. Єто гуска?..
Екой я дурак!..
Возьмі, бабка, єй-єй думал,
Что єто гусак!»
29/Х 1857

ПОЧОМУ ДУРНІ
«Де бував, пробував?
Розкажи, Іване!»
«Та вже де не бував,
Всюди бував, пане!
Був не раз у Криму,
Бував і в Полтаві,
Ходив раз у Москву,
Бував і в Варшаві».

«А почім у Москві
Дурні продаються?»
«Та навгад не скажу,
Які попадуться:
Як мужик — так мужик,
Його й не питають,
А пани — все пани —
З ціни не спадають!»
29/Х 1857
 

ЧИ ГОЛОСНА ЦЕРКВА
Став у церкві батько з сином,
Церкву вже кінчали:
Засклепили, побілили,
Олтар прибивали.
«Слава богу,— каже батько,-
Спомоглися люди,
Лиш не знати, як то вона —
Чи голосна буде?
Постій хіба,— каже,— сину,
Перед образами,
А я піду та для проби
Свисну за вратами...»
Пішов, свиснув разів кілька,
Назад повертає:
«А що, сину, голосная?» —
Хлопчину питає.
«Голосная!..— хлопець каже,—
Так і б'є луною!..»
«Ану ж,— каже,— піди свисни,
А я тут постою...»
«Оце але! — каже хлопець,—
Найшли що сказати...
А чи ж я то який дурень
У церкві свистати!»
29/Х 1857

ДОБРЕ ТОРГУВАЛОСЬ
Чи в Києві, чи в Полтаві,
Чи в самій столиці
З мазницею чужак ходить
Помежи крамниці.
І в крамницях, куди глянеш,-
Сріблом-злотом сяє,—
А йому то і байдуже:
Він дьогтю питає!
Реготять купці дурнії,
А він тільки сплюне
Та й до другої крамниці,
Багатшої, суне.
В найбагатшії крамниці
Два купці сиділо,
І туди чумак заходить
З мазницею сміло:

«Добридень вам, добрі люди!»
Та й зачав питати,
Чи нема у них принаймні
Дьогтю де продати.
«Нєту, нєту! — купці кажуть
Та й, шельми, сміються: —
Здєсь не дьоготь — толькі дурні
Адні продаються!»
«То нівроку ж,— чумак каже,—
Добре торгувалось,
Що йно два вас таких гарних
На продаж осталось».
29/Х 1857
 

ДЕ СПІИНЯЛИ?
«А чи знаєш ти, Романе,
Батько під судом:
Іспійняли, неборака,
Над чужим добром..»
«Мого батька?.. Де спійняли?» •
Циганчук спитав.
«Таки в нашії ж коморі —
Бодню розбивав».
«Та в коморі й горобцеві
Крила одшибеш...
Ні! пусти-но батька в поле!
Чи тоді піймеш?»
29/Х 1857

НЕ ВЧОРАШНІЙ
Везе мужик проти свята
Сіно продавати,
Але їде й пан багатий
До костьола, знати...
Ото пан його й питає:
«Co wieziesz, Iwane?» ¹
А Іван на нього глянув:
«А що ж? Дрова, пане!..»
«Łżesz, gałganie! wieziesz siano!» ²
«Тож самі пан знають,
Що се сіно, а не дрова,
Нащо ж пан питають?»
«Dureń że ty za to jesteś!» ³
«Та то ще нічого,
Бо усі ми, ясний пане,
Дурні перед богом».
«Kto najstarszy u was we wsi?» ⁴
«Баба Терпелиха:
Пережила, вража баба,
Всіх дідів до лиха!..»:
«Gałgan jesteś! Kto was bije?» ⁵
«А хто ж? Бугай, пане!
То так і б'є напропале,
Кого лиш дістане!..»
Хтів пан чогось допитати
Та й не допитався...
Закусив лиш собі губи
Та й вперед погнався.
А той собі привіз сіно,
Продав його зрання,
Купив собі добру миску
Драглів на снідання.
І сидить собі на возі,
Драглі уплітає...
Аж той самий пан надходить
Та й його питає:
«Czy nie słychać do sprzedania
Owsa tu, Iwane?» ⁶
Мужик встав, кругом обнюхав..
«Ні, не чути, пане!»
І сів знову на драбині,
Драглі уплітає...
«Czy ty, chłopie, nie wczorajszy?» ⁷
Пан його питає.
«Де вам, пане, учорашній!
Гляньте на всі боки:
То мені вже отеє буде
Тридцять і три роки!»
30/Х 1858
 

¹ «Що везеш, Іване?» (Польськ.)
²«Брешеш, негіднику! везеш сіно!» (Польськ.)
³ «Дурень же ти за то є!» (Польськ.)
⁴ «Хто найстарший у вас у селі?» (Польськ.)
⁵ «Негідник ти! Хто вас б'є?» (Польськ.)
⁶ «Чи не чув про овес на продаж, Іване?» (Польськ.)
⁷ «Чи ти, хлопе, не вчорашній?» (Польськ.)

КОЗАЦЬКА МІРА
Зайшов козак до коршомки:
«Здоров, орендару!
А налий-но мені,— каже,—
Горілачі чару!»
Налив Мошко одну чару,
Козак вихиляє.
Вихиляє, не ковтає,
Іще підставляє.
Налив другу, козак хилить,
Разом дві ковтає,
й корчмареві коло шинку
Трояка кидає.
Підійняв той, подивився...
«Гирсти, як то буде?!
В мене кожну по три гроші
Пили добрі люди!»
«Мовчи, враже бородатий,
Тебе не питають.
У нас,— каже,— запорожці
Свою міру мають.
Не першина нашим пити,
Пили ми немало,
А у губу за три гроші
Більше не влізало!..»
7/IV 1858
 

ДВА РАБИHИ
Два рабини на коршомці
Засабашували,
Одправили борухати,
За стіл посідали.

На кождому лапсардаки,
Шапка сабашкова,
Сидять собі коло столу,—
Жоден— ані слова.
Аж приходить чоловік наш,
Кварту набирає.
«А хто то в вас, орендарю?» -
Шинкаря питає.
«І то рабин, і то рабин!» —
Шинкар обізвався.
«Чому ж вони не говорять?» -
Чоловік спитався.
«Ет, Іванцю,— жидок каже,—
Нащо то питати!
Що розумні такі люди
Мають розмовляти?
Що один з них добре знає,
То і другий знає,
А чого один не знає —
І другий не знає».
9/ІV 1858
 

А НЕ ХАЛАСУЙ!
«Ото, тату, маєм воду,—
Каже циганчук,—
А якби нам іще сира
Та муки до рук,—
Наварили б вареників,
Сіли край стола...»
Тут старому вже по горлі
Слинка потекла...

«А якби нам іще масла,
Отогді балуй!»
Тут старий його фандою:
«А не халасуй!»
13/ІV 1858
 

МІСЯЦЬ
Нічка тиха, зорі світять,
А мороз крепить;
Циган сина до місяця
Лицем становить.
«Отак, сину мій, Романе!
Отак, дурню, стій
Та з пазухи вийми руки,
До місяця грій!..»
Стоїть бідне циганятко.
Холод каменить,
А старий пішов до хати
Людей туманить.
Витуманив кусок сала,
Хліба бохінець,
Вийшов з хати та до сина —
Син як камінець.
«Ой місяцю! — циган каже,—
Жаль твої краси!
Ти лиш світиш, а не грієш,—
Дармо хліб їси».
13/IV 1858

ЦИГАН З ХРОНОМ
З копійкою циганчук
По ярмарку ходить
І купив би, може, що,
Та все не знаходить.
Усе таке дороге,
А в нього копійка,
По копійці тілько хрін
Продає жидівка.
Мнявся бідний циганчук,
Далі що робити?
Без гостинця ж не іти,
Треба щось купити!
До жидівки і побіг,
Купив того хрону,
За пазуху положив
Та й пішов додому.
От удома циганчук
Свіжий хрін смакує:
В носі крутить та вертить,
Сльози не вгамує.
А все-таки неборак
Хрону не кидає.
Іскривився, плаче, їсть
Та все примовляє:
«Плачте, очі навісні,
Щоб повилізали!..
Таже ж бачили самі,
Що ви купували!..»
13/ІV 1858
 

ЦИГАН НА ТОЛОЦІ
Вийшов циган на толоку,
Косить, бідний, косить,—
А господар обідати
Цигана не просить,
А дав чарки понюхати,
Хліба закусити
Та й знов-таки заставляє
Цигана косити.
Іскривився циганюга,
Косить, бідний, косить,
А господар полуднати
Цигана не просить,
А знов чарки понюхати,
Хліба закусити
Та й знов-таки заставляє
Цигана косити.
Ізнемігся бідний циган,
Косить і не косить,
Аж під вечір пан господар
Вечеряти просить.
Просить його до світлиці,
Садить на посаді,
Наливає чарку, другу...
Такий циган радий!..
От подали сироватку,
Циган уплітає,
Аж тут кума вареники
З печі висуває.
Кинув циган сироватку,
До другого взявся.
Лигав, лигав вареники,.
Аж розперезався.
Далі годі! сидить циган,
Тілько поглядає,
Аж тут кума поросятко
З печі висуває.
Гекнув циган,— та й із хати,
Не хоче і ждати:
«Вміли,— каже,— наварити -
Не вміли подати!»
14/IV 1858
 

ЦИГАН З КОНЕМ
Вивіз циган на ярмарок
Коня продавати...
Посходились ярмаркові,
Стали оглядати...
Оглядають, кінь як сокіл
І ганчу не має!
А сам циган кругом ходить
Та все примовляє:
«Що конина, то конина!
А щоб язик мала,
То вона б вам, добрі люди,
Всю правду сказала!»
Купив якийсь ту конину,
Дома оглядає...
Коли глянув, вона справді
Язика не має...
14/IV 1858

СПАСИБІ!
Сидить циган на городі
Темненької ночки,
До блискавки вибирає
Чужі огірочки.
Та все собі примовляє:
«Блисни, боже, блисни!»
А господар його ззаду
Як вилами свисне!..
«А сто бісів в твого батька
Та у твої груди,
Розкрадати мою працю!..
А що тепер буде?..»

«Ой батечку, голубчику,
Чиніте, що знайте,
Тільки прошу вас, панотче,
За пліт не кидайте!»
«Отже ж кину!» — «Бійтесь бога!.
«Кину, бісів сину!»
Підняв цигана на руки
Та й через пліт кинув.
Тогді циган підійнявся
Та як зарегоче:
«Мені того й бракувало...
Спасибі, панотче!»
14/ІV 1858

ЩО ДО КОГО
«Хто йде їсти?» — пан питає.
«Я йду!» — циган каже.
«Хто йде жати?» — пан питає.
«То громада скаже!»
14/IV 1858
 

ВОЛИ
Іде москаль серед літа
Нашими волами:
«Гей, вали,— кричить, веселий,—
Штоб бог єзділ вамі».

Іде москаль серед зими
Нашими волами:
«Гей, вали,— кричить, сердитий,—
Штоб чорт єзділ вамі!»
15/ІV 1858
 

ПОЛОТНО
Кричить баба, репетує,
Пукає в вікно,
А москаль припав до плоту,
Тягне полотно.
Стягнув собі: «Прощай, бабка!
Злом не помінай!»
Стара баба у погоню:
«Служба, почекай!»
Москалеві то й _байдуже,
Баба вже й кляне:
«Нехай тебе, препоганий,
Куля не мине!»
«Пусть себе,— москаль говорить,-
Баба паарьоть,
Віть добраво чаловєка
Куля не вазьмьоть...»
«Та богдай же тебе господь
Щастем обминув,
Богдай же ти, препоганий,
Дзвона не почув!»
«Что мне, бабка, твої звони,
Ека не відал?..
Каби я ліш ва паходє
Барабан слихал!»
«Богдай же ти світа-сонця
Більше не видав!
Богдай же ти зозуленьки
Більше не чував!..»
«Что мне слушать, как зазуля
Вашая пайот,
Мене в матушкє Расєї
Й одуд закуйот!»
15/1V 1858
 

ІКРА
Сидить москаль коло лави,
Порох насипає.
Аж підходить стара баба:
«А що то?» — питає.
«А что ж? Ікра салдацкая,-
Став москаль брехати.—
Віть c єнтаво у нас, бабка,
Виходют салдати!..»
«Почекай же, бісів сину,—
Стара собі каже,—
В мене живо ікра ваша
У печі поляже!»
І йно лихе москалину
З хати одвинуло —
Баба порох — та до печі,—
Печі як не було!..
«Чи ж не диво з москалями,-
Баба промовляє,—
І в ікрі ще москалина,
А що виробляє?!»
15/ІV 1858
 

ВАРЕНІКІ
Сидить москаль на прилавку,
Прищурює очі.
Так і знати, що, псявіра,
Вареників хоче.
Хоче, бідний, вареників,
І ніщо питати!..
Та тілько їх по-нашому
Не вміє назвати.
«Хазяюшка, галубушка! —
Став він говорити,—
Сварі-ка мне вот ентаво!..»
«Та чого зварити?»
«Да ентаво... как, біш, єво
У вас називают?..
Вот что, знаєш... берут тесто,
Сиром накладают...»
«Та бог його святий знає,
Що вам, служба, гоже!..
Тісто сиром накладають,—
То галушки, може?»
«Не галушкі, не галушкі,
Я галушкі знаю.
Сварі-ка мне, галубушка...
Всьо, біш, забиваю...
Уж c глаз далой — так c пам'яті!
Вот ентакой бес-то!..
Да знаєш лі: ентак сир-то,
А на сире тесто...»
«Та бог його святий знає
І добрії люди.
Сир у тісті?., хіба, може,
Чи не пиріг буде?»
«Да не пірог, галубушка!..
Екая досада!..
Да знаєш лі, туда масла
Да сметани нада!..»
А вона-то добре знає,
Чого москаль хоче,
Та чекає барабана,
Заким затуркоче.
Як почула барабана,—
Слава тобі боже! —
Та й говорить москалеві:
«Вареників, може?»
Аж підскочив москалина,
Та ніколи ждати...
«Варенікі, варенікі!» —
Та й пішов із хати.
15/IV 1858
 

ЗАПОРОЖЦІ У КОРОЛЯ
Приїхали запорожці,
Короля вітають,
Король просить їх сідати,
Козаки сідають.
Сидять собі. В них жупани
Все кармазинові,
І самі такі храбренні,
Вуса прездорові.
Задивились на ті вуса
Ляхи-мосціпани.
«Що б їм,— кажуть,— дати їсти?
Даймо їм сметани!»
Поставили їм сметани,
Їсти припрошають,
Але наші запорожці
Разом одмовляють:
«Славная у вас сметана!..
Тілько вибачайте,
А перше нам, запорожцям,
Щільник меду дайте!»
Дали й меду запорожцям.
Вони, як поїли,
Так ті вуса прездорові
Вгору й завертіли.
Тоді й кажуть королеві:
«А що, ясний пане!
Нехай тепер запорожцям
Подають сметани!»
15/IV 1858
 

ПАН І ІВАН В ДОРОЗІ
Побратались пан з Іваном,
По світі мандрують,
Разом їдять, розмовляють.
Разом і ночують...
На кожному через плечі
Висить по торбині;
Лиш пан таки у чемерці,
Іван у свитині...
Ідуть вони дорогою,
Стали ночувати,
Аж задумав пан поганий
Хлопа ошукати...
Та й говорить до Івана:
«Знаєш що, Іване?
То нам варто б попоїсти!..»
«То що ж? їжмо, пане!..»
«Але знаєш що, Іване?
Починаймо з твої!
А як твоя спорожніє,
То тоді до мої!»
«Добре, пане!» — Іван каже,
Зняв свою торбину,
На травиці зеленії
Постелив свитину.
Попоїли таки добре:
Комара здушили...
Рано встали, до снідання
Торбину кінчили.
Прийшов вечір. Знов у полі
Стали ночувати.
Вже панову отеє б торбу
Треба починати.
Але пан про те ні слова,
На землі лягає,
Кладе торбу під голови,
Хлопа замовляє:
«Що би ти робив, Іване,—
Став його питати,—
Якби тобі довелося
Таке поле мати?..»
«А що ж, пане, я орав би,
Хлібом засівав би
Та ходив би до Одесу,
Сіль і гроші мав би...»
«А що я — не так робив би,—
Пан почав казати.—
Я казав би на цім полі
Місто збудувати...
Там би в мене стояв палац,
Там підряд крамниці,
Там перекупки з булками,
А тут дві різниці...
Отоді приходь, Іване,
В мене балювати!..»
«Ет, спасибі,— Іван каже,—
Лучче будем спати!..»
Незабаром на все горло
Став Іван хропіти,
Незабаром коло него
Став і пан сопіти...
Тілько що пан заснув добре,
Іван підійнявся
Та до панської торбини
І сам присотався...
То і курку, і печеню,
І кавалок кишки —
Все, що було у торбині,
Стеребив до кришки.
Пробудився пан раненько:
Пропаща година!
І сам, бідний, хоче їсти,
І пуста торбина...
Розбуджає він Івана
Та його й питає.
А Іван стиснув плечима
Та й одповідає:
«А що ж, пане, таж ви вчора
Місто будували:
Тут стояли дві різниці,
Там булки стояли!..
А по місті, звісне діло,
Собаки ходили!..
То вони-то вашу торбу,
Певне, стеребили!»
Посвистав пан по торбині,
Нічого діяти!..
«Вставай,— каже,— вже Іване!
Пора мандрувати».
Пішли вони, ідуть степом,
Тяженько зморились...
Аж насилу перед вечір
До села прибились.
Відчиняють коловорот,
Аж блукає гуска.
Іван гуску та в торбину:
Є вже і закуска...
Повернули в пусту хату,
Гуску спорядили:
Общипали, обшмалили,
У піч посадили...
Але пан гадає знову
Хлопа ошукати.
«Знаєш,— каже,— що, Іване?
Ми лягаймо спати!
Та кому із нас присниться
Кращая закуска,
То вже ціла тому взавтра
Достанеться гуска!..»
«Та як спати, то і спати,
Не батька питати!»
Постелив Іван свитину
Та й лягає спати.
Але рівно в опівночі
Іван пробудився,
Із'їв собі цілу гуску
Та й знов положився.
Встає рано й пан голодний
Та давай казати,
Як то він во сні до бога
Ходив балювати
Та якії там потрави
Йому подавали,
Як його й самі святії
їсти припрошали...
«Ані слова! — Іван каже.—
Ваша правда, пане!
Я сам бачив, як ви їли
Якісь марципани...
Та й дивлюсь, що не голодні,
Маєте закуску,
Та до печі помаленьку,
Та й стеребив гуску!..»
«Чи ж то правда? — пан питає,-
Всю із'їв, Іване?»
«Та аби я так здоров був,
Як всю із'їв, пане!..»
Димом здимів пан із хати,
А Іван озвався:
«Хтів пан когось ошукати,
Та й сам ошукався!..»
16/ІV 1858
 

ЩО КОМУ ГОДИТЬСЯ
«Jak wy, chłopie, tego popa
Całujecie w rękę?
Ja bym jego nie całował,
Żeb brali na mękę,
Już bym wołał psa całować!» ¹
Мужик злиться, злиться:
«Та так,— каже,— ясний пане.
Що кому годиться!»
16/ІV 1858

¹ «Як ви, хлопи, того попа
Цілуєте в руку?
Я б його не цілував,
Щоб брали на муки.
Вже б волів пса цілувати!» (Польськ.)

ПЕРЕКУСІТЬ, ПАНЕ
Обсунулась стара гребля,
Місток похилився,
Спала річка невеличка,
Млинок завалився.
На камені кілька хлопців
Черепками грає,
Аж ступою через греблю
Панок проїжджає.
«Помагай біг! — каже,— хлопці!"
«Помагай біг, пане!»
«А що, у вас млинок меле?»
«Таже меле, пане!»
«А г.... змолоти можна!»
«Перекусіть, пане!
Як сухеє воно тілько,
То змелеться, пане!»
16/IV 1858
 

ЛІНИВИЙ
Лежить дідич на постелі,
Як барило, грубий...
Його лакей сухощавий
Заснув коло груби...
Заснув лакей коло груби,
Води не напився...
Як захтілось йому пити —
Бідний пробудився...
«Ой питоньки, ой питоньки!» —
Зачав промовляти,
Але, шельма, лінується
Із-під груби встати...
Аж тут дідич із постелі:
«Podaj wody, Jwane!» ¹
Лакей раптом ісхватився:
«Зараз,— каже,— пане!..»
Дає пану води шклянку:
«Proszę wody, panie...»
«То ty chciałeś! — пан говорить,—
Napij się, gałganie!» ²
17/IV 1858
 

1 «Дай води, Іване!» (Польськ.)
2 «Прошу води, пане!..»
«То ти хотів!..
Напийся, негіднику!» (Польськ.)

ПІП НА ПУЩІ
Начитався піп удовий,
Як святії жили,
Як то вони по пустинях
Господа молили...
Та й задумав і сам, грішний,
З світом попрощатись,
Зайти куди межи пущі
Та й собі спасатись.
І зібрав усю громаду,
З нею розпростався;
Взяв з собою молитовник,
В пущу віддалився...
Але де йому до пущі!
Привик до ковбаски,
До чарочки горілочки,
До борщу, до кашки...
Привик собі як часами
То й дечого вжити...
Та де йому серед пущі
Корінцями жити!
Пробув в пущі одні сутки;
Ба щось не прядеться...
Пробув другі піп удовий —
Ба вже й нитка рветься...
Взяв добродій молитовник,
Назад повертає.
«А що ж то ви не на пущі?»
Громада питає.
«Не питайте, добрі люди! —
Став піп говорити.—
Не з такими животами
Серед пущі жити!..»
17/IV 1858

СПОВІДЬ
Хто не знає, що попи все
Звикли на дурницю?
Сповідав раз їден попик
Грішну молодицю...
Молодиця молодая,
Тлуста ¹, уродлива;
Груди білі — як збанята,
Сама чорнобрива.
Піп накрив ї патрахілем ²,
Ніби сповідає,
А сам мало не прилипне,
її промовляє:
«Чи не можна, молодичко,
В тебе поживитись?
Буду за тя господеві
День і ніч молитись.
Я ще здавна тебе люблю!» —
Піп її туркоче...
Молодиця й собі каже:
«А я вас, панотче!»
Дзвонять дзвони на достойно,
Дзвонять і по всьому,
Йде чорнява молодиця
Із церкви додому.
Тілько двері відхилила,
Чоловік озвався:
«Чого тебе на сповіді
Батюшка питався?»
«Ет! чого він не питався!
Чи все спам'ятаю?..
Хотів муки на проскури,—
Питав, чи не маю».
«Ні, псяюхо!.. не до шмиги!
Не муки він хоче!
Чув я добре, як казала-сь:
«А я вас, панотче!»
Стережися, коли хочеш!..
А то, як почую,
То й тобі муки намелю,
Й йому напитлюю!»
17/IV 1858

¹ Тлуста — гладка, сита.
² Патрахіль — церковний попівський убір.

СХОВАЛАСЬ
По ордані, як звичайно
У людей буває,
Ходить батюшка з кропилом,
Хати окропляє.
І, звичайне, як батюшка,—
Чого ж тут боятись?
Але одна молодиця
Ні таки — ховатись...
Ставить діти на припічку,
Каже їм казати,
Що матері нема вдома,
На ярмарку мати.
Сама живо під постелю,
Ноги підгинає.
Аж приходить і батюшка.
«В Ордані» співає.
І співає, окропляє
Образи й пороги,
Далі стелю і постелю
Та й заглянув ноги.
По «Ордані» дає дітям
Хреста цілувати
Та й питає, мов не знає:
«А де ж ваша мати?»
«Пішла мати на ярмарок!
Нема вдома мами!..» —
Запищали малі діти
Різно голосами.

«То скажіть же своїй мамі,-
И показав рукою,—
Нехай бере на ярмарок
І ноги з собою».
17 / ІV 1858

ПІП У РИЗАХ
Гуляє собі по ярмарку
Молодчина жвавий,
Підглядає, що в батюшки
Гроші у халяві...
Та і гроші ж то хороші,
Самії дукати.
«Будь, що буде,— промовляє,-
А треба дістати...»
Сюди-туди повернувся,
Видумує штуку,
Підступає до батюшки,
Цілує у руку...
«Батюшечко,— став казати,—
Вчиніть мою волю!..
Потрудіться на часочок
До краму зо мною...
Я — най буде невимовне —
Ризи вибираю,
Та, як бачте, ані міри,
Ні ціни не знаю...»
Пішов батюшка до краму,
Ризи вибирає,
Вибрав собі щонайкращі,
На себе вбирає...
А той присів коло нього,
Ніби поправляє,
А тут тілько від калитки
Ремінці збирає...
Шарп калитку... та у ноги...
Піп до нього хоче...
А купець його за ризи:
«Пагаді, панотче!»
3аким отець повернувся,
себе ризи скинув...
А той давно з його грішми
Десь, як вітер, згинув.
17/ІV 1858
 

ЧОРТ
Приглянувся ксьондз-добродій
До чужої жінки:
Що день божий посилає
Фіги та родзинки.
Посилає, все питає,
Коли згода буде?
Коли її чоловіка
Удома не буде?..
Але жінка не з тих жінок:
Подарунки брала,
А ксьондзові усе-таки
Слова не давала...
Далі видить: треба дати —
Нічого робити!
Тільки вона замишляє
Ксьондза підголити...
Каже мужу. Муж навмисне
Зрання виїжджає,
А вона тут повну скриню
Сажі насипає.
Насипала, зачинила,
В печі розпалила
Та нібито на вечерю
Ксьондза запросила.
Ксьондз приходить, скинув габіт,
Жарти починає...
Помаленьку, помаленьку,
Ба вже й обіймає...
Помаленьку, помаленьку,
Ба вже і за діло...
Аж тут раптом коло хати
Щось загуркотіло.
«Ах, нещастя! — жінка каже,—
Кінець мого віка!
Чи не лихе ж притащило
Мого чоловіка!
Іскидайте живо шмаття,
Живо розбирайтесь,
Та от скриня коло лави,
У скриню ховайтесь!..»
Ксьондз скидає, й помагає
Сама господиня,
І в минуті з голим ксьондзом
Зачинилась скриня.
Входить в хату і господар,
Нібито не знає;
Постелив собі на скрині
Та й спати лягає...
Лежить собі на тій скрині
Та й став промовляти:
«А що, жінко, та узавтра
Тра скриню продати.
Коло нас тут недалеко
Торговиця буде.
Повезу її до лиха,
Може, куплять люди!»
«Нащо тобі продавати? —
Каже молодиця,—
Нехай собі буде вдома.
Може, пригодиться!»
«Пригодиться, пригодиться.
А знаєш мовчати?
То ж не твоя, моя скриня!
Я хочу продати!»
І обоє господарі
Разом замовчали.
Помовчали, помирились
Та й позасипали...
Устав рано пан господар,
Коні запрягає,
Вивалює на віз скриню,
Коні поганяє.
їде собі на ярмарок
Скриню продавати...
Але їде пан з жоною
До костьола, знати...
Оглядає та й питає:
«Що везеш, Іване?»
«Везу скриню,— Іван каже,—
В скрині чорта, пане!»
А тут пані обернулась
Та й панові каже:
«Poproś, duszko, tego chłopa,
Niechaj on pokaże!» ¹
«А який то чорт у тебе?
Покажи, Іване!»
«Дайте хіба рублів копу,
То покажу, пане!»
Вилічив пан йому гроші,
Іван ізлізає,
Бере гроші у кишеню,
Скриню відмикає.
Як вискочить ксьондз із сажі!
Боже, твоя воля!
Світу божого не бачить,
Біжить через поле!..
А тут пані у долоні:
«Ach moje serduszko!
Popatrzaj się, popatrzą] się!
Jeszcze i samiec, duszko!..» ²
17/IV 1858
 

¹ «Попроси, голубе, цього хлопа,
нехай він покаже!» (Польськ.)
² «Ой моє серденько!.. Подивися, подивися! Ще
й самець, голубе!» (Польськ.)

ТОЙ, ЩО НАД НАМИ
Стоїть козак коло груші,
Дівку підмовляє.
А дівчина, як калина,
Полум'ям палає.
«А що,— каже,— як я буду
Дитиноньку мати?
Хто пригорне сиротину,
Буде доглядати?»
Козак жваво обіймає
Дівчину руками.
«Не журись, дівчино,— каже,—
А той, що над нами!..»
А із груші старий батько:
«О, бісова мати!..
Ви будете дітей мати,
А я годувати?!»
Як почули молодята,
Та від батька в ноги:
Дівча в хату з переляку,
Козак за пороги...
18/ІV 1858

САМА УЧИТЬ
(Курка)
Біжить дівка; в руках курка,
Сито під пахвою.
Аж дивиться: спочиває
Козак під вербою.
Розпалилася дівчина,
Не зна, чого й хоче:
То підійде, то загляне
Козакові в очі.
То пуститься утікати,
То знов підступає.
«Та чого ж ти утікаєш?» —
Козак промовляє.
«Який змисний!.. утікаєш!..
Еге!. не втікати?!
Я вже бачу, що ти хочеш!
Бодай не казати!..»
«Та дурна ти! втікла б курка!
Як тут що зробити?»
«Який змисний!.. втікла б курка?!
А ситом накрити!..»
18/ІV 1858
 

УКАЗ
Іде козак дорогою,
Дівку надибає;
Вийняв папір з-за пазухи
Та й її читає:
«І прочая, і прочая...
По сему указу
Козак должен кожну дівку
Цілувать по разу!»
«Чуєш, дівко, що в указі?»
«Та чую, козаче»,
І вже ж рада-то, псяюха,
Аж мало не скаче!
«А приглянься-но, козаче,
До того указу:
Чи нема там написано,
Щоб іще по разу?»
18/IV 1858
 

ЧИ ДАЛЕКО ДО КИЄВА?
Питаються якось хлопця
Подорожні люди:
«Чи багато верстов, сину,
До Києва буде?»
«А не знаю,— хлопець каже,-
Було вісімнадцять,
Тепер менше, либонь, стало,
Здається, сімнадцять!»
«Що ж то, сину, за пригода
Така прилучилась?»
«Та пригода не пригода —
Верства повалилась!»
18/IV 1858

НА КАЛИТКУ
Прийшов мужик до крамниці,
Сукно оглядає...
Перекинув штук зо двадцять -
Все не добирає...
Аж наглянув десь кармазин:
«Дай-но,— каже,— того!..»
Розвертає, оглядає:
«Се хіба нічого!..»
Виміряє середину,
Виміряв, чубатий.
«Отут,— каже,— мені виріж
На калитку, брате!»
18/IV 1858
 

ДОПИТАЛАСЬ
Прийшов мужик із празника,
Празник добре вдався:
Посиніла кругом шия,
І чуб підійнявся.
Прийшов в хату — ані слова..
На лаві сідає.
Аж підходить молодиця,
Мужа оглядає:
«А чого то в тебе шия
Вкрита синяками?»
«Та то, мабуть, од вишнівки,
Що пив із попами!»
«А хто ж тобі, чоловіче,
Чуба мав найняти?»
А той з лави та до неї:
«А знаєш мовчати?!»
18/ІV 1858
 

БАБА В ЦЕРКВІ
Прийшла в церкву стара баба,
Свічок накупила;
Де була яка ікона,
Всюди поліпила.
Іще пара остається,
Де їх приліпити?..
«Ага! — каже,— пошукаю
Святого Микити!»
Найшла баба і Микиту —
Святий чорта ціпить!..
Баба їдну йому ставить,
Другу чорту ліпить...
Видять люди й розважають,
Щоби не ліпила.
«Що ти, бабо,— кажуть,— робиш?
Таж то вража сила!..»
Але баба обернулась:
«Не судіте, люди!
Ніхто того не відає,
Де по смерті буде...
Чи у небі, чи у пеклі
Скажуть вікувати;
Треба всюди, добрі люди,
Приятелів мати».
18/IV 1858
 

ОКУЛЯРИ
Розходився мужичок,
Аж ґвалт дякувати,
Та одна йому біда:
Не вміє читати.
До азбуки? Так куди,
Не того він хоче.
Він гадає чим другим
Просвітити очі.
«Не вміє ж так старий дяк
Стрічки розібрати,
Окуляри ж як візьме —
То куди читати!
Отак і я заведу
Кондаки й тропарі,
Піду тілько та куплю
Такі окуляри».
Пішов мужик до крамниці,
Різні вибирає...
Що на очі накладе,
То все не читає.
Далі соті з носа зняв,
Об землю ударив,
Розплатився та й пішов
Сам без окулярів.
Та й на проводи сказав
Хрещеному люду:
«Окулярів не купив
Та й дяком не буду».
5/ІІ 1859
 

ЧИ ВИСОКО ДО НЕБА
Що п'ять верстов — то й коршомка:
Нічого й лічити!..
Бо п'ять верстов як проїдеш,
Треба й одпочити!..
Ото їдуть із ярмарку
Двоє господарів,
У кожного віз порядний,
Воликів по парі.
Ідуть собі помаленьку,
Грошенята мають,—
Полягали на соломі
Та й думку гадають...
Далі один пробудився
З глибокої думи,
Повернувся на соломі:
«Чи спиш,— каже,— куме?»
«Що говориш?» — другий каже.
«Чи спиш, я питаю?»
«Та не сплю ще,— каже,— куме,
А так щось дрімаю!»
«Не дрімай же на годинку
Та глянь проти неба!
Скільки б верстов так до неба
Проїхати треба?»
«Та бог його святий знає
І добрії люди...
Я думаю, що не більше,
Як п'ять верстов буде».
«Гутю, куме! та се баба
Тобі набрехала:
Та якби п'ять верстов було,
Там коршма б стояла!»
6/ІІ 1859
 

ЕГЕ, ГАЙ
Йде видючий і сліпий,
Та й каже видючий:
«Ото, брате, синій гай!
Ото ліс дрімучий!»
«Еге! Еге! — каже той.—
Як ти собі важиш!»
«А ти ж, брате, бачиш що?>:
«Таж ти, брате, кажеш!»
6/ІІ 1859

СКІЛЬКО ДУШ?
«Скілько, куме, в тілі душ?»
«Одна, я гадаю».
«Може, в тебе і одна,
А я так дві маю:
Бо як руки на снігу
В мене заколіють,
Хукне теплая душа —
І руки тепліють.
А як страва на столі
Гарячая буде,
То вже друга, бач, душа,
Холодная, студить!»
6/ІІ 1859
 

АБИ ДУША ЧИСТА
Два злодії в опівночі
Костьол обкрадають;
Обшарили всі скарбони,
Святих обдирають.
І забрали, які були,
Гроші під замками.
Далі один на олтарик
Пнеться з постолами.
«Та що ж бо ти, брате, робиш?
Став другий казати,—
Як-то можна святе місце
Постолом валяти?»
А той каже: «Мовчи, брате!
Ми тут перед богом:
Аби душа чиста була,—
Постоли — нічого!»
6/ІІ 1859
 

СВИНЯ СВИНЕЮ
Несе мужик у ночовках
Додому свячене:
Яйця, паску, і ковбаси,
й порося печене.
І порося, як підсвинок,
Та ще й з хроном в роті.
Несе, бідний, та й спіткнувся
У самім болоті.
І схибнулись нові ночви,
Затряслось свячене,
І в болото покотилось
Порося печене.
Глянув мужик на болото,
Посвистав до лиха,
Одвернувся, набік плюнув
Та й промовив стиха:
«Та свиня таки свинею!
Правду кажуть люде:
Святи її, хрести її —
Все свинею буде!»
8/ІІ 1859
 

ЛЯЦЬКА НАТУРА
Блудить ляшок серед ліса,
А мужик рубає...
«Та ти, ляше, либонь, блудиш?»
Мужик промовляє.
А лях каже: «Chociaż błądzę,
Ale mam naturę
Tego nigdy nie pytać się,
Kogo biję w skórę!» ¹
8/IІ 1859

¹ «Хоч і блуджу, але ніколи не розпитую тих,
кого сам б'ю!» (Польськ.)

 

ДОБРА НАТУРА
Грає скрипка, грає кобза,
І бандура грає;
Чумак літом у кожусі
Гопки витинає.
Витинає чумак гопки,
Аж потом заллявся...
«Та скинь-бо ти кожух, брате!» —
Якийсь обізвався.
«Ні, не скину! — чумак каже,—
Бо натуру маю,
Щойно тільки з себе скину,
То все пропиваю!»
8/ІІ 1859
 

ЧУПРИНА
Питалися козака:
«Що то за причина,
Що в вас гола голова,
А зверху чуприна?»
«А причина то така:
Як на війні згину —
Мене ангел понесе
В небо за чуприну».
Питаються мужика:
«Що то за причина,
Що в вас гола голова,
А зверху чуприна?»
«А причина то така:
Нас біда обсіла —
Голимося до крівлі,
Щоб кузка не їла!»
8/ІІ 1859
 

ЦАРІ
Циган, русин, третій лях
Про те говорили,
Якби царство хто їм дав,
Що б вони робили.
Циган каже: «Якби так
Моє царство було,
То такого б вже царя
На світі не було,
Я б по шию в салі жив,
В сало б удягався,
Сало їв, на салі спав,
Салом укривався».
«Ну, не диво такий цар,—
Русин промовляє,—
Кому сало в голові,
Той сала бажає.
А якби я був царем
Та мав царську волю,
Я би панів скасував,
Всіх пустив на волю!..»
«Ет дурні ви,— каже лях,
Не вмієте жити!
А якби я був царем —
Знав би, що зробити:
Я би тілько захопив
Царську скарбівницю
Та ще б таки того дня
Драпнув за границю!»
8/ІІ 1859
 

ЗГУБА ДУШІ
Раз пропала на степу
В чумаків сокира,
До одного всі взялись:
«Ти та й ти, псявіро!..»
Той їм годить, хаменить,
Той їх розважає,
Вже й клянеться на чім світ,
Богом присягає...
Ні, не вірять! Аж чумак
Проти неба глянув:
«Коли я сокиру взяв,
Най я ляхом стану!..»
«Стій, чумаче, не губи
Ні душі, ні віри!
Вірим, вірим! ти не брав
Нашої сокири!»
8/ІІ 1859
 

НЕ МОЇ НОГИ
Серед лісу, серед гаю
У неділешній обід
Заснув мужик у чоботях,
Прокинувся без чобіт.
Прокинувся, протер очі,
Разів кілька позіхнув,
Разів кілька босі ноги
З подивлінням повернув.
«Не мої се,— каже,— ноги,
Присягаю на чім світ,
Бо мої в чоботях були,
А сі — босі, без чобіт!»
8/ІІ 1859

ЗАГАДКИ
Позбирались дукачі,
Добре підгуляли.
«Давай, Мошку, загадок!» —
До жидка пристали.
А жидок собі бім-бім,
Пейси підвиває:
— Як завдати, так завдам,
А хто не вгадає? —
А ті кажуть: «Не журись!
За то буде плата.
Хто не скаже, що то є,
Заплатить дуката».
— Угадайте ж,— каже жид,—
Що удень чорніє,
Що біліє уночі,
А ранком синіє?
«Добре!» — кажуть.
От прийшло,—
Гадали, гадали,
Далі бачать, що не сил,
По дукату дали.
«Що ж то, Мошку, таке є?» —
У Мошка питають.
А той: — Гирсти? Що то є?
А я почім знаю?
«Ну ж бо, Мошку, не жартуй!»
— Та жарти до ката.
Я і сам собі даю
Цілого дуката!
8/ІІ 1859

ВОВКИ
«Чого, брате, так збілів?
Що з тобою сталось?»
— Ах, за мною через став
Аж сто вовків гналось!
«Бог з тобою!.. Сто вовків!.
Та б село почуло...»
— Та воно пак і не сто,
А п'ятдесят було.
«Та й п'ятдесят диво в нас..
Де б їх стільки взялось?»
— Ну, Іванцю! нехай так,
Але десять гналось.
«Та і десять не було!
Знать, один усього?»
— А як один? аби вовк!
Страшно і одного...
«А може, то і не вовк?»
— А що ж то ходило?
Таке сиве та мале,
А хвостик, як шило.
26/ІІ 1859
 

ГОЛОДНИЙ
Небагато орендарі
В сабаш наварили
Та й, на лихо, убогого
Їсти запросили.
А убогий, ще й голодний,
На то не вважає,
Як припався гатилити,
Як у торбу пхає.
Та й і ніяк вже од миски
Біду одірвати...
Ото вони й здумали
Дечого питати:
«Чи маєш ти,— кажуть,— батька?»
А той каже: «Маю!»
Їсть і каже: «Батька маю
Та ще й маму маю...»
26/ІІ 1859
 

СТРАШНИЙ СУД
В страшносудную неділю
Ксьондз казання говорив,
Став за божий суд казати,
Та й, на гріх, пересолив.
Слухав, слухав бідний мазур ¹,
Далі тяженько здихнув,
Подивився на Jezus'a ²
Й головою похитнув.
«Коли так,— промовив,— Jezu,
Ти судити нас будеш,
То, будь певний, сам як палець
Серед раю заживеш!»
27/ІІ 1859

¹ Мазур — польський селянин.
² На Ісуса (польськ).

ШЛЯХТИЧ
Мша ¹ кінчилась у костьолі,
Люд порозсипався,
У костьолі тільки мазур
Убогий остався.
Та ще десь за образами,
Захристиян ² лазить,
Там заслонки опускає,
Там ліхтарі гасить...
Обдивився кругом мазур —
Не видно нікого,
Мазур живо, де Антоній,
Припав до святого:
«Błagam cię, człowieczku święty!
Błagam cię, Antoni!
Podaj, serce, mnie pieniędzy,
Niech ja kupię koni!!»³
А тут йому з-за святого
Грубий голос чути:
Nie dam, nie dam dla gałgana,
Nie dam i na buty!» ⁴
Як почув то бідний мазур,
На ноги схопився,
Подивився на святого,
Ближче приступився:
«Dałeś nie. Antoni święty,—
Каже до świętego,—
Tylko nie kpij — jestem szlachcic,
Nie pozwalam tego!»⁵
27/ІІ 1859

¹ Мша — церковна відправа.
² Захристиян — церковний служка в костьолі.
³ «Благаю тебе, святий чоловіче! Благаю тебе, Антонію!
Дай, серце, мені грошей, хай я куплю коней!!» (Польськ.)
⁴ «Не дам, не дам негідникові, не дам і на чоботи!» (Польськ.)

⁵ «Дав ти чи ні, святий Антонію,— каже до святого,— тільки не
глузуй — я шляхтич, не дозволю цього!» (Польськ.)

 

НАБОЖНИЙ КСЬОНДЗ
В'їхав біскуп у село,
Мазура здибає:
«A czy w domu teraz ksiądz»¹ —
Ласкаво питає.
— Ні, не вдома,— каже той,—
Пішов на христини.
Ксьондз-сусіда якось мав
Недавно родини...
«Ksiądz ma dzieci i ten chrzci?» ²
— А що ж тута й злого?
Той у сього охрестив,
Сей тепер у того!
Почув біскуп та й здихнув.
«Dzieci bez małżeństwa!..
Sługa boski traci czas!..
Lud bez nabożeństwa!..
A czy często mszę on ma?» ³
— O, завсігди, пане!
Хоч так часом підіп'є,
Що й рівно не стане,
І руками, бідний, все
Олтарик хапає,
А все-таки цілу мшу
Слічно відправляє.
27/ІІ 1859

¹ «Чи вдома тепер ксьондз?» (Польськ.)
² «Ксьондз має дітей, а цей хрестить?» (Польськ.)
³ «Діти без подружжя!.. Божий слуга марнує час!.. Народ без
богослуження! Чи ж часто править він службу божу?» (Польськ.)
 

КАМІННИЙ СВЯТИЙ
Раз обходили ляхи
Навкруги костьола,
Захопили хто що міг,
Ходять наокола.
Ото мазур і собі,
З набожества свого,
Перед себе захопив
З каміння святого.
І аж крекче, неборак,
А святого носить
Та, щоб живо обійшли,
Пана бога просить.
А тут йому на біду
Тільки що ступають,
А навколо обійшли,
Знову зачинають.
Бачить мазур, що ніяк
Справи не докаже,
Та об землю тим святим,
Та й до нього каже:
«Коли був ти молодий,
То тоді носили,
А тепер ходи і сам,
Мені не до сили!»
27/ІІ 1859
 

PASA NA DZIECI¹
Їздив біскуп по панах,
Грошей налупився,
Подарунків нахапав,
Наївся, напився.
На остаток ще їден
Гедзелу² підносить
І біскупа на обід
Ще до себе просить
Іде біскуп і туди,
За столом сідає...
Ото страву подають,
Дідич припрошає.
А ксьондз їв би, неборак,
Тільки промахнувся —
У дорозі на біду
Поясом стягнувся.
Що робити? Розпустить —
Якось не годиться!
А так сиди та не їж —
Дідич образиться...
Аж, на щастя, під вікном
Малі діти грались
І, звичайне, дітлахи,
Бігали, сміялись.
Ото біскуп не промах,
На фіглі береться:
«Ej że, dzieci, będę bić!» ³—
Кричить і сміється.
Бачать діти, що не страх,
Ще гірше сміються,
Та вже собі й до вікна
По кількоро пнуться...
Тоді біскуп з себе пас:
«Poczekajcie ż, dzieci! —
Та поясом помахав.—
A pasa na dzieci!» ⁴
27/ІІ 1859

¹ Ремінь на дітей (польськ.).
² Гедзела — від слова ґедзь; тут велика сума грошей.
³ «Далебі, діти, буду бити!» (Польськ)
⁴ «Почекайте ж, діти!.. А ременя на дітейІ»(Польськ.)

BISKUPSTWO¹
Коли біскуп був не біскуп,
А плебан убогий,
То і пара добре везла,
А часом і ноги.
А як біскупом зробився
Та убився в сало,
Тоді йому і чотири
Зробилося мало.
Раз він гнався шістьма кіньми
В шовках та у злоті,
Як нагнався на баюру,
Застряв у болоті.
Бились, бились сиві коні
Та й лягли до лиха;
Мовчав, мовчав грубий біскуп
Та й промовив стиха:
«Co to,— каже,— być plebanem?
Plebaństwo to głupstwo!
Lecz biskupem — co za ciężar!
Ciężarne biskupstwo» ²
27/ІІ 1859

¹ Біскупство (Польськ.)
² «Що то... бути простим попом? Попівство — це дурниця!
Але біскупом—що за тягар! Важке біскупство!> (Польськ.)

ПІП І КСЬОНДЗ
Ксьондз сміється: «Паки! паки!
Дай, попе, табаки!»
А піп каже: «Sursum corda!¹
На! теляча морда!»
27/ІІ 1859

¹ «Серця наші вгорі — до бога!..» (З церковної католицької від-
прави) (Лат.)

СУХОДОЛЬСЬКИЙ
Згинув шляхтич Суходольський,
Вже в костьолі тіло,
І з-під небка ксьондз навколо
Поглядає сміло.
Далі й мову зачинає,
Тілько не по-польські,
Зачинає по-латині:
«Ubi Suchodolski?» ¹
І поглянув ще навколо:
«Ubi Suchodolski?"
Далі ще раз кругом глянув:
«Ubi Suchodolski?»
А п'яничка їден слухав
«Ubi» все та «ubi»,
Далі й каже: «Знаєш, «ubi»
У чортовій губі!»
«Łżesz, gałganie!» ² він у бога! —
Ксьондз відповідає,—
Враз з святими його хвалить
І на арфу грає!»
А п'яничка похилився,
За ліхтар узявся:
«Та не знаю, хто з нас «galgan»,-
Сміло обізвався,—
Бо покійник не знав того,
Як і дудку взяти,
Та де йому перед богом
Ще й на арфу грати!»
27/ІІ 1859

¹ «Де Суходольський?» (Лат.)
² «Брешеш, негіднику!..» (Польськ.)

КСЬОНДЗІВ НАЙМИТ
Ксьондз і пані покойова
На мшу поспішають,
На відході до покою
Слугу закликають.
І тут пані йому каже,
Щоб набіл забрати
І, як можна, до обіду
На ринку продати.
А ксьондз його посилає
З квитком до Давида
Та узяти око м'яса
Каже йому в жида.
Пішов наймит до Давида —
Не скурав ¹ нічого,
Виніс набіл продавати —
Не стало і того.
Прибігає до костьола,
Глядить свої пані,
А ксьондз якраз на ту пору
Стоїть на казанні.

І так чуло мову мовить:
«Czego ty, człowiecze!
Czego chodzisz, czego szukasz
Na tum marnym świecie?» ²
А слуга тут на весь костьол:
— Таж пані шукаю!
Бо сметана вся пропала,
І сам пропадаю.
«Тс!.. Тс!..— ксьондз говорить: —
My nie wiemy sami,
Lecz co Dawid na to powie,
Jego posłuchamy!» ³
— O, вже, пане! — слуга каже,—
Ваш Давид хороший!
«Не дам,— каже,— не дам м'яса -
Давай перше гроші!»
27/ІІ 1859
 

¹ Не скурав —не роздобув, не добився.
² «Чого ти, чоловіче! Чого ходиш, чого шукаєш на цьому мар-
ному світі?» (Польськ.)
³ «Ми не знаємо самі, але що Давид на це скаже, його послу-
хаймо!* (Польськ.)

ПЕКЕЛЬНА СМОЛА
Раз на мові ксьондз казав:
«Не впивайтесь, люди!
На тім світі всім смола
Замість вина буде!»
Ото якийсь і захтів
Смоли скуштувати,
Каже собі два бички ¹
За денежку дати.
Випив один — не біда,
Другий випиває...
Посмакував, неборак,
Далі промовляє:
«Та гірка вона, гірка!
А все ж не тужити:
Як втягнеться чоловік,
То й то буде пити!»
27/ІІ 1859

¹ Бичок — міра горілки.

МАЗУР НА СПОВІДІ
Сповідав ксьондз молодий
Мазура старого.
«Що,— питає,— чуєш ти
За собою злого?»
«А нічого!.. Бо і що ж
Злого чути маю?
Чи в костьолі коли був?
Чи корчму минаю?
Слава богу, господь крив:
Злого не бувало...»
«Ах ти, грішнику такий!
Чи ж того ще мало?
А що більше? може, й звів
Чужую дитину?»
«Хотів тілько — та куди!
Не твоїх літ, сину!..»
Підірвався бідний ксьондз,
Та хвать за чуприну!
Та так раптом замахнув —
Аж на середину!
А той чуба загорнув:
«Правда,— каже,— люди.
Хто лиш з блазнями зайде,
То й сам блазнем буде!»
27/ІІ 1859

МАЗУР У БОЛОТІ
Застряг мазур у болоті,
Воза підпихає
Та й до помочі Дороту
Святу упрошає:
«Свята панно! свята панно!
Святая Дорото!
Будь ласкава надо мною,
Вирятуй з болота!»
А тут коні — ані з місця!
Нічого робити:
Давай мазур Antoniego¹
На поміч просити.
Та як крикнув на всю губу:
«Święty² мій Антоній!
Вирятуй мені з болота
Хоч сивії коні!»
І від крику коні раптом
Рушили з болота.
А він каже: «От що хлопець!
Не то, що Дорота!»
27/ІІ 1859

¹ Антонія (польськ.).
² Святий (польськ.).

КРИВА БАБА
Раз до ксьондза забрела
Кривая на ноги
І, бідная, на дітей
Просила спомоги.
А ксьондзові грошей жаль,—
Давай її вчити,
Як каліці із дітьми
Годилося б жити.
«Лучче,— каже,— ти навчись
Бабити, змовляти,
То й на себе, й на дітей
Будеш гроші мати!»
«Де ж учитись, пане мій?
Дайте мені раду!»
«Що учитись,— ти шепчи
Хоч так, для прикладу:
«Пробіг пес через овес,—
Не шкодило псові,
Най же шкоди не буде
І тому вівсові».
Пішла баба — і куди!
Як свята курує;
Пройшло уже кілька літ,
Ба і ксьондз хорує;
Така гуля, як кулак,
В горлі йому сіла...
Лічать, лічать дохтори,
А все гуля ціла.
Далі зводять і бабів,
Нічого чинити...
От приходить і крива
Слабого лічити.
Ксьондз до лиха вже забув;
Вона не питає,
Каже вийти з хати всім
І тут зачинає:
«Пробіг пес через овес,—
Не шкодило псові,
Най же шкоди не буде
І тому вівсові!»
Не скінчила... але ксьондз:
«А, то ти, зозуля?»
Та як сам зареготав —
Так і трісла гуля!
1/ІІІ 1859
 

РОЗУМНИЙ ПАНИЧ
Привіз дідич раз на свято
Ізі школи сина
І не може натішитись,
Що вчена дитина.
Раз здибає гуменного
І тому хвалиться:
«Ото,— каже,— мій синок,
Як у школі вчиться!..
Та і розум, що за розум!
Як тобі, Іване?»
— Та мені то щось не так-то
Здається, мій пане!
Бо якби наш панич мали
Розуму доволі,
То нічого їм би було
Вчитися у школі!
1/ІІІ 1859
 

МША
Здумав дідич помолитись,
Добрая душа!
Посилає до костьол а,
Чи правиться мша.
Прийшов козак до костьола,
О світі забув...
Подивився, роздивився,
Назад повернув...
«А правиться мша в костьолі?» —
Дідич запитав.
«А бог його святий знає! —
Козак відвічав.—
Мшить не мшить, музики грають,
Ксьондз горілку п'є.
Вже, майбути, і свій костьол
Жидам продає!..»
1/ІІІ 1859
 

ЗЕЛЕНИЙ ПЕС
Зайшов німець раз на бал,
З панною сідає,
Мовчить, мовчить, далі сам
Мову зачинає:
«Чи зелений коли пес
Пані не здибала?»
«Та ні,— каже,— або що?» -
Німця запитала.
«Та нічого,— каже той,—
Я лиш так питався,
Бо з зеленим, пані, псом
І я не здибався!»
1/ІІІ 1859

ЛИСТ
Іден дідич мав у школах
Кохану дитину,
Ото раз до неї й пише:
«Милий ти мій сину!
Як ти здоров — слава богу,
А як добре вчишся,
То не візьме тебе дідько,
Про то не журися.
Моя жінка, твоя мати,
Без відома мого
Посилає на горіхи
Тобі золотого.
А я тобі посилаю
Старі ногавиці,
Зроби собі жупанину,
З рештків— рукавиці.
Та учися, милий сину,
Добре та багато,
Бо ти дурнем зостанешся,
А я — твоїм татом!»
1/ІІІ 1859

СЛАБИЙ ЗУБ
Сидить шевчик на стільці,
На кумові постільці
Пришиває латку.
Аж у сінях двері скрип,
Далі в хату двері рип,
Шелеп кум у хатку!
«Здоровенькі ви були!
А що ж мої постоли —
Вже, мабуть, готові?»
«Зараз будуть... погодіть,
Що ж ви стогнете, як дід?
Чи вже ж не здорові?»
«Та не то, щоб, боже крий,
Був я дуже так слабий,
А так тілько нудно:
Розболівся вражий зуб
Та заріс тобі, як дуб,
Що й вирвати трудно...»
«Не журіться,— каже швець,-
А сядьте-но на стілець!..»
На стілець саджає,
В дратву зуба замотав,
Кінці разом посплітав,
До ноги чіпляє.
Але, звісно, у шевців
Все дірявії стільці,
Щоб то не душило.
Ото шевчик і зайшов,
Стихача діру найшов
Та хвать кума шилом!..
Кум підскочив, як той цап,
Та рукою ззаду лап
За грішнеє тіло:
«Недаремне ж я стогнав,
От коріння попускав —
Аж там заболіло!»
8/V 1859
 

ЖОНАТИЙ
Била жінка мужика
Та й вигнала з хати.
Пішов, бідний, по полях
Притулку шукати.
Ходив, бідний, цілий день,
Все кляв молодицю,
На остаток десь заліг
На руді¹ в копицю.
Аж дивиться на руду,
Що бугай хороший
Ходить собі по траві,
Мукає з розкоші.
Та і каже неборак:
«Щасливий ти, брате,
Колись і я так співав,
Як був нежонатий!»
8/V 1859

¹ Руда — мочарова лука.

ТІЛЬКО ДОПЕЧИ!
Ідуть собі парубки
На нічліг до гаю
Та й говорять, як господь
Гнав Адама з раю.
«Ото,— каже з них їден,—
Господь обізвався:
«Що ж, Адаме? виходи!
Де ти заховався?»
Мовчить Адам. А господь,
Серед раю саме,
Обізвався другий раз:
«А де ти, Адаме?»
Мовчить знову. І господь
Страшно розізлився:
«А чортяка б тебе взяв!
Де ти там зашився?»
«Тю на тебе! — всі кричать.
Схаменись, небоже!
Де-то вже таки господь
Так сказати може?!»
«Та дурні ви! Ніби бог,
То вже й маслом маже?..
Аби тілько допекти —
То ще й не те скаже!»
8/V 1859

ГЛУХИЙ І ГУБАТИЙ
Довелося на віку
Глухому з губатим
Раз у церкві, на біду,
У парі стояти.
І губатий що почне
«Оченаш» читати,
То так губи іскладе,
Як ніби свистати.
Довго глухий поглядав,
З злості аж мінився,
Далі руку одвинув,
Ближче приступився
Та по пиці того хвать:
«От тобі свистати!»
«Бог з тобою,— каже той,-
Бачиш — я губатий!»
А той його другий раз:
«Дарма, що багатий!..
У нас церква не на те,
Щоб у ній свистати!»
8/V 1859
 

ПОПОВИЧ
Наспівався попів син
За свята доволі
Та й по святах і махнув
Учитися в школі.
А мужики й загули,
Що добре співає,
Ото староста колись
Батюшку й питає:
«Куди піде ваш панич,
Як вийде у люди?»
— Куди? Звісно, у попи!
Попом собі буде!
«Шкода його на попа! —
Мужик промовляє,—
З нього добрий був би дяк,
Бо то-то співає!»
12/V 1859
 

ШКОЛЯР
Іде з ярмарку мужик,
Школяра здибає,
Підпив собі, неборак,
Ото і питає:
«Що ти, хлопче, за їден?»
— Я школяр,— той каже.
«А коли ти,— каже,— шкляр,
То сідай же, враже!»
Школяр собі не страшко,
Бере та й сідає,
А мужик сидить, мовчить,
Воли поганяє.
Далі в озеро звернув,
В саму середину,
Зупинився, воли п'ють;
Питає хлопчину:
«Що ти,— каже,— за їден?»
— Я школяр, панотче!
«Школяр,— каже,— а не шкляр?:
Та як настукоче!..
«Геть із воза, куди хоч,
Бісовий школяру!..»
Школяр поли підійняв:
— А що ж, господару!..
Як пускатися на дно,
Не псувати льоду;
Пустіть уже хоч з ярма
Скочити у воду!
«Не питайся!.. Куди хоч!..»
Мужик промовляє...
Тоді школяр по війї
Притику виймає.
Перегнувся на ярмо,
Полових по шкурі...
Іде школяр на сухе,
Мужик у баюрі.
12/V 1859

ЖАЛІБНИЙ ДЯК
Щойно в церкві коли дяк
«Іже» заспіває,
Бідна баба у кутку
Мало не вмліває.
Аж завважив теє дяк,
До неї забрався.
«Чого плачете ви так?» —
Стару запитався.
«Як не плакати мені,—
Стара баба каже,—
Коли мене голос ваш
Аж за серце в'яже!
Так колись моя коза
На льоду кричала,
Як там її звірина,
Бідну, розривала».
12/V 1859
 

ВБИЛИ
Якось жильним четвергом
Чи то середою
Забив багач кабана,
Смалить над водою.
Кругом нього тьма собак
І дітей до ката...
А найближче з них усіх
Синок його брата.
І, звичайне на селі,
Вбогого дитина,
Тілько на нім і була
Чорна сорочина!
Стоїть бідне хлопченя,
На вогонь пантрує,
Дядьки з носа аж пищать,
А воно й не чує.
Далі багач подивився:
«Здоров,— каже,— сину!
А чи вбили батько що?» —
Питає хлопчину.
А той тілько носом шморг,
Попід ніс рукою.
— Вбили,— каже,— дядьку мій,
Сучку над водою!
12/VI 1859
 

ВІЙНА
Молотив раз у попа
Парубок Микита
Та якось там і украв
Цілу мірку жита.
Украв собі та й сховав.
Прийшло сповідатись-
Лихе його підвело
Попові признатись.
Лаяв, лаяв його піп,
Торгав за чуприну,
Наостаток і сказав:
«Отак, бісів сину:
Поки жита не буде
(Було б тобі трясця!) —
Поти тобі не буде
Сповіді й причастя!»
Ніщо діяти... Вночі
Згорбився Микита,
Потихеньку попід тин
Несе мірку жита.
Приніс якось до сіней —
Хату відчиняє...
Ні, дверей не відчиня,
Бо щось зачуває.
Панотцеві на той час
Не Микита сниться:
У пекарню піп ввійшов,
А там молодиця.
Піп жартує: «От так-так:
Се вже ти дрімати?
А йде турок на війну —
Москву воювати».
Був би тут поцілував,
Се вже звісне діло!
Аж Микита із кутка:
«Кахи!» — собі сміло.
Піп схватився: «Хто то там?»
— Я,— каже Микита,—
Отеє,— каже,— вам приніс
Вашу мірку жита.
«А давно ж ти,— каже піп,—
До хати забрався?»
— О, давно! ще на війну
Й турок не збирався!
«Неси ж,— каже,— то назад
Та спожий на щастя,
А я тебе взавтра й так
Пущу до причастя...»
8/VI 1859
 

ДОЩ
Обсіялись мужики,
Дощу виглядають!
Ото два собі зійшлись,
Стали, розважають...
Грицько, старий, як судець,
Палицю тримає,
Сумно голову схилив,
Землю колупає.
А Хома на мотузку
Гудзі собі в'яже.
«Нема дощу!» — каже Гриць.
— Нема! — Хома каже.
«Якби, Хомо, господь дав,
То я вже говорю,
Що усе б то із землі
Піднялося вгору!»
— Усе, дядьку? — «А усе!"
— Лучче ж най не буде!
Моя жінка у землі!
Не хочу паскуди!
8/VI 1859
 

ПРИВІТАННЯ
Наварив багач, напік:
Батюшку чекає.
Батюшка лиш на поріг —
От він і вітає:
«На тепленьке, в добрий час!
Тілько що зробили...
Та де ж то ви так були,
Батюшечко милий?
А тут тілько гавкне пес,
Свиня зарохкоче,—
Так і думають усі,
Що то ви, панотче!
Спасибі ж вам, що прийшли!
Пийте гріту з перцем...
Ріжте собі печінки...
Крайте собі серце!
А заким то подадуть
Печеного зайця,
Не сидіте, прошу вас,
Лупіть собі яйця!»
10/VI 1859
 

ХТО СВЯТИВ?
Питається архирей
Попа молодого:
«Який,— каже,— тебе чорт
Висвятив, дурного?»
А той йому, неборак,
Глянув тілько в очі:
«Та святили ж,— каже,— ви,
Пресвятий панотче!»
11/VІ 1859
 

ТАМ її КІНЕЦЬ
Архирей їден подольський
Такий звичай мав,
Як без грошей була просьба,
То ї не приймав.
Аж дяк якось коротенько
Просить стихаря
І на білу середину
Кладе хабаря.
Архирей і не гадає,
Що там далі є...
Пробіг живо його просьбу
Та й назад дає.
Той і просить: «Прочитайте ж!»
— Та я прочитав!
«Та іще раз прочитайте!»
— Ще раз прочитав.
«Моя просьба на тім боці,
Там її кінець!»
Аж тоді затримав просьбу
Святий панотець.
11/VІ 1859
 

ЧОГО ЛЮДИ НЕ СКАЖУТЬ!
Не вважає архирей,
Що й сам не без того,
А бештає за гріхи
Вдівця молодого.
«Хто сказав вам?» — каже той.
«Як то хто? а люди!»
«Та хто тепер людям тим
Вже вірити буде?!
Та вже вони і на вас,
Пресвятий панотче,
Розказують то і то...
Звичайно, не в очі!»
Здихнув бідний архирей:
«Іди ж,— каже,— з богом!»
Та ще й хрестом наділив
Вдівця молодого.
11/VІ 1859
 

МАЛО НЕ РИГАЮ
Питається архирей
Батюшку старого:
«Чув я,— каже,— що ти п'єш
Багато хмільного».
«Ні, не вірте,— каже той,—
Хіба тілько воду,
А хмільного — свідок бог —
Не кушаю зроду».
«Не кущаєш? — каже той.—
Зроду не вживаєш?
Як же ж,— каже,— ти вино
З чаші випиваєш?»
«Не питайте! — каже піп.—
Пити — випиваю,
Але сам я — свідок бог —
Мало не ригаю!»
11/VІ 1859

МЦА
Колись собі мужичок
Читати навчився,
Баньку грошей заплатив
Та й попом зробився.
Ото йому і прийшлось
В церкві щось читати
І «мисліте, ци, аз-ца»
З титлою складати.
І замукав бідний піп,
Аж пригнув колінця:
Все «мисліте, ци, аз-ца,
Словотитла — німця!»
«Та який тут,— каже,— чорт
Того німця тиче?!»
Та з криласа у олтар
Піддячого кличе.
«Ходи,— каже,— та склади.
Чи умієш, враже?»
А той тілько подививсь:
«То місяця!» — каже.
«Добре ж, сину,— каже піп,—
Іди ж ти співати».
А сам далі розпочав
По складах читати.
11/VI 1859
 

ГОРОХ
Розкипається горох,
Наймит — що діяти?
Іде в церкву до попа
Обідати звати.
Розштовхує мужиків
І сажею маже.
Піп якраз стоїть з хрестом,
А той йому й каже:
«Та ідіть-бо на обід,
Годі з вас молиться:
На коров'ячий лайняк
Горох розкипиться!»
«Тю на тебе! — каже піп.—
Чи встиду не маєш?
В такім місці ти святім
Кізяк поминаєш!»
Далі хрестом замахнув.
«Геть від мене! — каже.—
Як я тебе лайнякну,
Розлізешся, враже!»
12/VI 1859

БОЖІ ПТИЦІ
Говорив раз піп казання
Із письма святого.
«Чого, грішнику, так липнеш,
Каже,— до земного?
Подивись на божу птицю,
Як вона літає;
Ні оре, ні жне, ні сіє,
Ані пожинає».
А староста напереді
Тілько засміявся
Та до ключника старого
Стихача озвався.
— Та якого ж,— каже,— чорта
Тая птиця й має?!
Скаче тілько по дорозі
Та кізяк шукає.
14/VI 1859
 

ПРОСЬБА
Раз писали мужики
До свого владики.
«Архирею,— пишуть,— наш!
Ясний та великий!
Церква наша з давніх літ
Перейшла нінащо.
Кілько є у нас святих —
Всі стали ледащо.
Матір божа на дошках
Згорбилась, зігнулась,
Апостоли розійшлись,
А Варвара здулась.
Миколай від хробаків
Порохном узявся.
Сам спаситель на вратах
Поздовж перепався.
Миколая нам позволь
Наново зробити,
Матір божую з боків
Клинцями забити.
Апостолів всіх уряд
Дрючками зігнати.
Спасителя на вратах
Щоб на шпуги взяти.
А з Варварою уже
Нічого робити:
Коли вона здулась так,
То кажи закрити».
14/VІ 1859
 

ПО ВОДІ ПІДУ
По ярмарку циганчук
Конем виграває,
Понад воду всіх людей
З ярмарку скликає.
Кого здибає — кричить:
«Сину, тату, діду!
Ходіть живо понад став,
Я по воді піду».
Посходились понад став.
«Всі по грошу!» — каже.
Всі по грошу і дали.
«Іди ж,— кажуть,— враже!»
Але циган на коня:
«Спасибі вам, люди!
Тоді піду по воді,
Коли зима буде!»
14/VI 1859
 

ЦИГАНСЬКИЙ ХРЕСТ
Стоїть циган на снігу,
Мужик проїжджає.
«Чи не хочеш ти хреста?» —
Мужика питає.
«Чом не хочу?» — каже той.
«То дай десять грошей,
Будеш собі мати хрест
Хороший, хороший!»
Дав десятничка мужик,
А циган на штуки:
Гугуп наознак у сніг
Та й розкинув руки.
І легенько устає,
Устав та й регоче:
«Ото,— каже,— тобі хрест,
Возьми, коли хочеш!»
18/VІ 1859

ЦИГАН-ПАСІЧНИК
Раз багаті хазяї
Цигана приймали
І тут ему, на біду,
Та меду подали.
Розсмакував, бісів син,
Та все було ходить,
Стане, шельма, під вікном
Та й «меду» заводить.
Що не гнали хазяї —
Ні, не відігнати,
Ото ж єго до джмелів
Здумали післати.
Питається сам хазяй:
«Хочеш меду, враже?»
— Чом не хочу, тату мій,
Хочу,— циган каже.
«То візьми ж собі дупло
З медом і пчолами».
Циган його ухватив
Руками й ногами.
— А де ж, тату, то дупло?.
«Саме серед ліса.
Тілько мухи не дрочи
Та не згадуй біса!»
Побіг циган, такий рад,
Що мед буде їсти.
Серед ліса стоїть дуб —
Давай циган лізти.
Ото лізе до дупла,
Моститься, небора,
А в дуплі джмелі, джмелі
Гудуть, аж говорять.
Тілько руку до дупла —
Вони й забриніли
І, як чорнеє рядно,
Цигана обсіли.
І шпигнув єго їден.
«Господь,— каже,— з вами!»
Шпигнув другий. «Та піди ж
До божої мами!»
Далі кілька вже ураз
Цигана кусає.
«Та підіть-бо до святих!» —
Циган промовляє.

Далі видить неборак,
Що вже пухне губа.
«Тепер,— каже,— к чорту йдіть!"
Та гугуп із дуба!
18/VI 1859

ХОЛОДНО
Сидить голий циганчук,
Аж мало не плаче.
«Тату,— каже,— холодно!
Зуб до зуба скаче».
А той йому поясок:
— Та на! не журися!
Коли тобі холодно,
То підпережися.
18/ VI 1859
 

ЦИГАНСЬКИЙ НАЙМИТ
Оддавав у наймити
Циган свого сина.
«Та він,— каже,— буде в вас
Предобра дитина!..
А як коли зноровить
Та їсти не схоче,—
Не жалуйте, прошу вас,
Нагаєм, панотче!
Та все йому говоріть:
А їж-таки, враже!
А робити — чорт із ним! —
Не силуйте!» — каже.
18/VI 1859
 

ВАРЕНА СОКИРА
Прийшов москаль на постій,
Заглядає в очі:
«Сварі, бабка, што-нібудь!»
А бабка не хоче.
— Нема! — каже. «Как не бить?»
— А нема нічого!
«Ну же, бабка, не шуті!»
— Та нема ж, їй-богу!
«Так і нєт суда на нєт!..
А тапор імєєш?»
— Та сокира десь була!
«А вади нагрєєш?»
— Та нагрію, що ж води?
«Нічаво, паладім,
Ліш би тапор да вада,
Что-нібудь да сладім!»
Горить вогонь у печі,
Окріп закипає,
Москаль бере у окріп
Сокиру кидає.
«Тепер, бабка, єслі б так
Хоть крупи немного...
Енто било б знаєш што?
А ну-ка, єй-богу!»
Пішла баба до сіней,
Пригорщу приносить,
Але москаль, бісів син,
Сальця іще просить.
Несе бабка і сальця,
А далі до юшки
Підкинула і сама
Солі та петрушки.
І все її на умі
Варена сокира,
А сокиру вже давно
Витягнув, псявіра.
Укипіло — їв москаль,
Баба помагала,
Москаль ранець натягав,
Баба доїдала.
Москаль ранець натягнув
Та й пішов, псявіра,
Баба ж сидить та хвалить,
Що добра сокира.
18/VI 1859
 

СВІЧКА
Купив свічку раз купець,
Подає другому
Та й говорить з-за плечей:
«Сергею святому».
А наш собі не дочув —
Подає другому
Та й говорить з-за плечей:
«Андрею святому».
Пішла свічка по руках,
А той поглядає:
Ото староста вперед
З нею наступає.
До Андрея просто йде,
А той не звинеться:
Поміж люди наперед
Собакою рветься!
«Да какому,— закричав,—
Лепіш дуралєю?
Не єнтому, гаварят!
Гаварят, Сергею!»
19IVІ 1859
 

СКАЧІ, МІКАЛАЙ!
Видить москаль коня в полі.
Красти замишляє,
З-за пазухи Миколая
Свого витягає.
Давай йому примовляти:
«Мікола-утєха!
Да памагі украсть лошадь,-
Вєрхом будеш єхать».
Помолився, повзе полем,
Де шкапа стояла...
Але якось збіглись люди,
Москаля нагнали.
Тогді москаль Миколая
На шнурочок в'яже,
Волоче його іззаду
Та й до него каже:
«Насіл тєбя, как добрава.
Тепер — чорт з тобою!
Не памог мне верхом єхать -
Так скачі за мною!»
19/VI 1859

ВАРВАРА
Перепродав раз маляр
Усе серед Бару,
І на продаж тілько мав
Їдную Варвару.
Аж приходить наш мужик,
Шапку поправляє.
«Чи є у вас Миколай?» —
Маляра питає.
«Нєту, братєц,— каже той,-
Толькі зараз буде».
Та Варвару живо зняв,
Та й до халабуди.
І кісткою раз мазнув —
І чаша розкрилась,
Мазнув іще кілька раз —
І митра вродилась.
Ще мазнув раз — і обруч
Обвів наокола,
І бігцем до мужика:
«Вот тебе Мікола».
Але мужик собі став,
Під боки узявся:
Як поглянув на лице —
Так і засміявся.
«Що Микола, то вже так!
Правдива Микола!..
Щоби тобі волосок!..
Вся борода гола!»
«Нешто хочеш баради?
І барада буде!»
І з Варварою мерщій
Знов до халабуди.
Вибігає, кругом глип —
Мужика й ні пари!
А тут баба, як на злість,
Питає Варвари.
Прокляв маляр мужика
І бабу до лиха;
Ставить образ на стілець
Та й промовив стиха:
«Не трєбуй он баради
(Ентакая харя!),
І єще би била раз
З Міколи Варвара».
21/VI 1859
 

КОШОВИЙ У ЦАРИЦІ
Прибуває кошовий
В північну столицю
Та й іде собі у двір
Вітати царицю.
Але тілько за поріг —
Зачепився зразу
І в цариці — трах-тарах!
Розчерепив вазу.
І якби на москаля —
Згинув би до лиха,
А наш собі кошовий
Лиш промовив стиха:
«Таку-то вже наш козак,
Знать, натуру має:
Чого тільки не діпне —
То так розбиває!»
21/VI 1859
 

РИБКА-С
Раз полковник москаля
Кличе у палатку.
Посилає до села,
Тикає десятку.
Та й і каже, щоб приніс
Хліба зо три скиби
Та ще й масла, коли є,
А як буде — й риби.
Пійшов москаль на село,
В'юном завинувся,
Всього йому накупив,
Ото й повернувся.
«Что ж? — питається,— купіл?»
«Купіл, благородє!»
«А что ж,— каже,— заплатіл?»
«Кругле, благородє:
П'ять — за масло, трі — за хлєб,
А грош — єто рибка-с...»
«А єщо гдє адін грош?»
«Да грош — єто рибка-с».
«Да ти дев'ять толькі дал!»
«Точна сащіталі!»
«А єщо гдє адін грош?»
«Да за рибку взялі!»
«Да ти грош адін украл?..
Хамаво отродє!»
«Точно, барін, что украл...
Украл, благородє!»
«Что ж ти прямо не сказал?
Ентакоє рило!»
«Да я прямо би сказал:
Спрасіть толькі било».
21/VІ 1859
 

НА ВАДАПОЙ!
У полковника москаль
Заглянув індика,
Пійняв його на гачок
Та й тягне до лиха.
> А полковник реготить,
Аж мало не ляже:
«Куда єго ти вєдьош?»
«На вадапой!» — каже.
А полковник із вікна
Махає рукою:
«Ну, астав єго, астав!
Я і сам напою».
«Слушаю-с!» — кричить москаль,
Пускає індика,
І направо кругом марш,—
І здимів до лиха.
21/VI 1859
 

ЗАГАДКА
Забагає німець рака,
Не вміє назвати,
Закликає хрестьянина,
Давай мудрувати:
«Вгадай,— каже,— что мой хочет?»
— Та ні, не вгадаю!
«Нога многа, уса долга!
Знаєш?..» — Ні! Не знаю!
«Как не знаєш!., сам он малий,
Кафтан єго разний,
Как не сварен — кафтан чорний,
А как сварен — красний...
Тепер,— каже,— угадаєш?»
— Та ні! не попаду!
«Как не знаєш?.. Шейка шльоп-шльоп,
А перед іззаду...»
— Чи не рака? — «Рака, рака!»
— Бодай же вас, пане!
Найшли ж і ви в наших раків
Німецькі каптани!
22IV1 1859

WODY! ¹
Одягнувся німець паном,
Та грошей не має.
Ходить, бідний, по Варшаві,
З голоду вмліває.
Ходить, свище. Далі чує —
Десь музики грають,
Німець ближче, поглядає —
Аж пани гуляють.
«Зайду,— каже,— подивлюся!»
Входить до покою;
Але тілько бідний німець
За поріг ногою,—
Його в танець і втягнули...
Що робити з горя?
Хоч голоден, як собака,
Танцює, небора.
Протанцював разів кілька —
Нема відпочинку:
То та піде німця просить,
То та на годинку...
Ізнемігся бідний німець,
Підкосились ноги;
Та як раптом повернувся —
Гугуп до підлоги!
Засміялись пани зразу,
Разом заплескали,
Далі бачать, що не жарти:
«Wody!» — закричали.
Але німець із підлоги:
— Nie trzeba! Nie trzeba! _
Nie trzeba mnie,— каже,— wody,
A kawalek chleba! ²
22/VІ 1859

¹ Води! (Польськ.)
² «Не треба! Не треба! Не треба мені води, а шматок
хліба!» (Польськ.)

КОЗАК І КОРОЛЬ
Став багатий колись пан
Короля благати,
Щоб король йому зволив
Воєводство дати.
А король йому й сказав:
«Відгадай три штуки,
Відгадаєш — тоді на!
А як ні — на муки!
Перша штука: скільки зір
В небі серед літа?
Друга штука: покажи
Середину світа!
Третя штука: угадай,
Що думати буду?
І от тобі цілий рік
Для твого розсуду!»
Відійшов багач назад,
Та так йому нудно!
Не вгадати — так біда,
А вгадати — трудно!
Сидить плаче неборак,
Козак проїжджає...
— Чого плачете ви так? —
Багача питає.
Той і каже: так і так!..
— Не журіться, діду!
Коли так, то я за вас
На відвіт поїду!
І палицю в руки взяв,
В кожух одягнувся,
Чорні вуса підбілив,
В чоботи узувся
І чимдуж до короля.
Король оглядає.
«А що, пане, скільки зір?» —
З міною питає.
А той поли ті підняв,
Чи як довелося:
— Стільки,— каже,— в небі зір,
Скільки тут волосся.
Задумався сам король
Від сего одвіту.
«Ану,— каже,— покажи
Середину світу!»
А той палицю підняв,
Може, з піваршина
Та в підлогу нею гуп:
— Отут середина!
Почухався наш король,
Ще раз поглядає.
«Що ж я думаю тепер?»
Козака питає.
— Думаєте, що я пан!
«А то що за річі?»
— То ті річі, що не пан,
А козак із Січі!
Здивувався наш король,
Подарував тому,
А козака відіслав
В золоті додому!
23/ VI 1859
 

ПОРОШКИ
Заслаб мужик на живіт,
А дідич лічити:
Дає йому порошки
Та й каже зажити.
А той, щоби порошки
Випити з водою,
Нюхнув тільки разів п'ять
Та й сидить совою.
Пересидів цілий день,
Як рукою знялось.
Рано дідич запитав:
«А як тобі спалось?»
— Добре спалось, пане мій,
Спасибі вам, пане!
«А порошки всі зажив?»
— Всі винюхав, пане!
«Подякуй же,— каже пан,—
Дідуньові свому!»
А сам тілько посвистав
Та й пішов додому.
23IVІ 1859
 

ЛЬОДИ
Закликає пан на бал
Чумака старого,
Попоїв собі чумак
За столом усього
І льодами ¹ теє все
Смашно заїдає...
«Чи смашнеє тобі се?» —
Пан його питає.
«Смашне, пане! — каже той,-
Саме як то часом
Восени буває борщ
З квасолею разом».
23/VI 1859

¹ Льоди — морозиво.

ЧЕРЕВИКИ
У неділю мужика
Пані закликає
І на ярмарок його
З просом посилає.
«Jedźże,— каже,— serce mój,
Sprzedaj miarkę prosa,
A co będzie, za to kup
Trzewiki, bom bosa!»¹
От поїхав наш мужик,
Назад повертає,
«Cóż sprzedałeś, serce mój?» ²
Та його питає.
— Та продати то продав,—
Каже,— мірку проса,
А черевик, що питав,—
Все нема «бомбоса»!
23/VI 1859

¹ «Їдь же, моє серце, продай мірку проса, а що буде, за те
купи черевики, бо я боса!» (Польськ.)
² «Ну що, продав, моє серце?» (Польськ.)

РЯТУЙ, БРАТЕ!
Під повстання два ляшки
На коршмі гуляють,
Цілуються, як брати,
Приязнь запивають.
Ото собі й запили,
І поцілувались,
Але тілько москалі
В коршму увігнались,—
Один циб через вікно,
Другого схопили.
Сей, бідняка, і кричить:
«Ratuj, bracie miły!» ¹
А той собі до ліска
Скілько сили дує,
Тільки скрикнув сему раз:
«Niech cię bóg ratuje!» ²
23/VI 1859
 

¹ «Рятуй, брате любий»! (Польськ.)
² «Хай тебе бог рятує!» (Польськ.}
 

КОЗАЦЬКІ КСЬОНДЗИ
Раз Хмельницький заявив
По військові свому,
Що, хто пана приведе,—
Дасть по золотому;
А хто ксьондза — тому три
Обіцявся дати...
Пішли наші козаки,
Давай мудрувати.
Тілько пана де діпнуть,
Виголять чуприну
Та і кажуть: «Пам'ятай!
Гляди, бісів сину:
Як часами тебе наш
Спитає Хмельницький,
То ти, шельмо, говори,
Що ксьондз католицький».
То, бувало, приведуть...
«А хто ти?» — питає.
— А ксьондз! — каже. То й козак
Плату відбирає.
І такого ж тих ксьондзів
За тиждень прибуло,—
Що і в Римі стільки їх,
Майбути, не було.
23/ VI 1859
 

СМЕРТЬ КОЗАКА
Край Варшави два стовпи,
На стовпах дилина,
Під стовпами молодий
Козак з Чигирина.
І найстаршії пани
Смерть йому читають.
Прочитали — і кати
Мотуз натягають.
Але козак подививсь
На ляхву превражу,
Каже: «Стійте-но, пани,
Я щось вам іскажу!»
Ослабили мотузок,
Ляхи підступили,
А козак і каже їм:
«А то, пани милі,
Ви високо не кажіть
Мене підіймати,
Буде лучче вам мене
В спину цілувати!»
23/VI 1859
 

KURACJA OD OCZY ¹
Десь там у кляшторі
За часу одного
Сповідав законник
Ляшка молодого.
Ляшок признається,
Що звів раз дівчину.
Законник питає:
«A kiedy ż to, synu?»²
Той йому і каже:
«Raz,— каже,— w gajku
Przy szumie strumyka,
Przy pieniu słowika...
Przy świetle księżyca...» ³
А той, бідний, слухав,
Далі ухватився
Руками за вуха:
«Nie mów,— каже,— nie mów,
Nie mów, ja cię proszę,
Bo ty użył serce,
Diabelskich roskoszy!» ⁴
«To mnie, mój księżuniu,
Doktor perswadowal,
Żebym tak się sobie
Od oczu kurował!» ⁵
А законник бідний
Тяжко облизався...
Далі: «Nie wierz, serce,
Nie wierz! — обізвався.—
Gdyby pomoc była
Z takiej awantury,
To ja bym już widział
Dawno przez te mury!..»⁶
23/VI 1859

¹ Лікування очей (польськ.)
² «А коли ж це, сину?» (Польськ.)
³ «Одного разу... в гаю, як шумів потічок, як співав соловейко,
при світлі місяця...» (Польськ.)
⁴ «Не кажи, серце, не кажи, не кажи, я тебе прошу, бо ти за-
знав диявольської насолоди!» (Польськ.)
⁵ «Це мені, мій панотче, лікар порадив, щоб так лікував я очі!»
(Польськ.)
⁶ «Не вір, серце, не вір!.. Якби була поміч з такої авантюри,
то я вже давно бачив би крізь мури!..» (Польськ.)

PRZYWITANIE ¹
Захтіли брацішки
Біскупа вітати,
Сказали їдному
Привіт написати.
Але той сірома,
Хоч бери на муки,
І п'юра не вміє
Узяти у руки.
І ходить, сумує,
Не вип'є, не ляже,
Аж їден брацішок
Раз до нього й каже:
«Чого ти сумуєш?
Не журися, брате!
Як приїде біскуп —
Мені давай знати!»
Приїжджає біскуп,
Брацішок до того;
А той, як на збитки,
Не писав нічого.
«Zmiłuj się, mój bracie!
Bo cię pan bóg skarżę!» ²
А той собі чарку:
«Wszystko będzie! — каже.—
Ty staniesz do mowy!
Ja siądę w zaciszku,
Co ja będę mówić,
I ty mów, braciszku!» ³
Стає той до мови,
А той заховався.
Коли чує — шелеп
В костьолі піднявся.
Та й питає того:
«A już,— каже,— przyszedł?»:⁴
А той до біскупа:
«A już,— каже,— przyszedł?»
Той, бідняка, з серцем,
І жалем, і сміхом:
«Cicho!» ⁵— йому каже,
А той собі: «Cicho!»
Той тоді озвався:
«Jaki że ty dureń!»
А той до біскупа:
«Jaki że ty dureń!» ⁶
25/VI 1859

¹ Привітання (польськ.)
² «Змилосердься, мій брате, бо тебе пан бог
покарає!» (Польськ.)
³«Усе буде як слід!.. Ти виступиш з промовою! Я сяду ззаду,
що я буду говорити, ти повторюй, братику!» (Польськ.)
⁴ «А вже прийшов?» (Польськ.)
⁵ «Тихо!» (Польськ.)
⁶ «Який же ти дурень!» (Польськ.)

АХМЕТ III І ЗАПОРОЖЦІ
В літо тисяча шістсоте,
В літо теє боже,
Прийшла грамота Ахмета
В наше Запорожжя:
«Я султан, син Магомета,
Внук бога їдного,
Брат місяця-перекроя
І сонця самого,
Лицар сильний і могучий,
Краль над королями,
Воєвода всього світа
І цар над царями.
Цар столиці Цареграду
І цар Македону,
Греків, сербів, молдаванів
І цар Вавілону.
Цар Подолі, і Галича,
І славного Криму,
Цар Єгипту, і Ораби,
І цар Русалиму.
Сторож гробу в Русалимі
І вашого бога...
Християн усіх на світі
Смуток і підмога —
Кажу вам: усім козакам
Мені передатись,
А як ні,— добра від мене
Вам не сподіватись!»
Того ж року запорожці
Грамоту читали
І до вражого Ахмета
От що написали:
«Ти, султане, чортів сину,
Люципера брате,
Внуку гаспида самого
І чорте рогатий!
Такий рицарю, що дідько
Тебе обкаляє,
А все військо твоє тільки
Теє пожирає;
Стравнику ти цареградський,
Пивнику макдонський,
Свине грецька, молдаванська,
Ковалю вавлонський!
Кате сербів і Подолі,
Папуго ти кримська,
Єгипетський ти свинарю,
Сово русалимська!
Ти — погана свинячая
Морда, не підмога,
І дурень ти, а не сторож
У нашого бога.
Не годен ти нас, хрещених,
І десь цілувати,
А не то, щоб Запорожжя
Під собою мати!
Ми землею і водою
Будем воюватись,
І тебе нам, бісів сину,
Нічого боятись.
Так тобі ми відвічаєм,
А року не знаєм,
Бо ми ваших календарів
В Січі не тримаєм.
Місяць наш — тепер на небі,
День — той самий, що у вас.
За цим словом, вражі турки,
Поцілуйте десь там нас!»
29/ VI 1859
 

ТУРОК І МУЖИК
Нагнав турок мужика,
Хоче його взяти;
Біда тілько: нема чим
Рук йому зв'язати.
Ото й кличе він його:
— А ходи-но! — каже,
А той собі на умі:
«Знаю тебе, враже».
Та пригнувся у траві,
В небо поглядає:
«Боюсь,— каже,— о, боюсь!
Бо шуляк літає!»
— Та не бійся,— каже той,—
Надери лиш лика,
То ми того шульгаpа
Зв'яжемо до лиха!
А той усе на умі
Свою думку має.
«Боюсь,— каже,— пане мій!
Бо шуляк літає!»
— То я,— каже,— піду сам
Та надеру лика! —
Злазить живо із коня
Та й іде до лиха.
Тоді мужик із трави
Піднявся поволі,
Скочив раптом на коня
Та й шмалить по полі.
— Шульгаp! шульгар! Стережись!
По лісі загуло.
«Матері твоїй шульгар!» —
З поля відвійнуло.
29/VІ 1859

ТУРЕЦЬКА КАРА
Взяли турки козака,
На смерть засудили,
Межи ноги йому кіл
Довгий заложили
Та й довбнею і женуть,
А той тільки каже:
«Та бий рівно, коли б'єш,
Не милися, враже!»
13/Х 1859
 

ГОСПОДЬ ДАВ
Пішов козак молодий
В далеку дорогу,
Кинув жінку молоду
І хату убогу.
Аж вертає за сім літ,
Хату оглядає,
Дивується сам собі,—
Хати не пізнає.
Його хата — як вінок,
Новенька, біленька...
«А звідки то,— запитав,—
Голубко сивенька?»
— А то,— каже,— господь дав
За твою дорогу! —
Козак шапку підійняв:
— «Слава ж,— каже,— богу!»
Входить в хату — скрізь лавки
І столи хороші,
А на столах і лавках
Валяються гроші.
Глянув козак навкруги,
Жінку обіймає.
Поцілував кілька раз.
«Звідки ж то?» — питає.
— І то,— каже,— господь дав
За твою дорогу...—
Козак хрест святий поклав:
«Слава ж,— каже,— богу!»
Коли гляне у куток —
Аж дітей копиця...
«А то звідки?» — Господь дав!
Каже молодиця.
А той носом покрутив:
«Добрий,— каже,— тато!..
Але,— каже,— на сей раз
Порався багато!..
14/Х 1859
 

БАРАН
Набілив жид мідяків,
І тілько смеркає,—
Все то бідним мужикам
За срібло спускає,
А сам-то він був купець
І торгував м'ясом,—
То бувало, що не крав,
То купував часом.
Ото колись уночі,
Тілько що ліг спати,
Хтось стукає у вікно,
Проситься до хати.
«Хто?» — питається жидок.
— Я,— каже,— пустіте!
Може, треба барана?
Барана купіте! —
Пустив його у коршму,—
А той мішок з себе:
— От вам,— каже,— і баран.
Купіть, коли треба!
«А що хочеш?» — Три копи! —
Жид мацнув руками,
За барана заплатив
Трьома копійками.
Сам не світить, бісів син,
А той не говорить,
Навпомацки і бредуть
З мішком до комори.
А комора у купця
Була і крамниця,
А часами заодно
Була і різниця.
Упустили барана,
Мужика не стало,
Чи спав купець, чи не спав,
Але вже світало.
Купець живо захопив
Всі свої прибори.
Живо капці — та й бігцем
Біжить до комори.
Але тільки одчинив —
Ахнув неборака:
Йому замість барана
Скочила собака.
І пропав його баран,
Але й того мало:
Із комори з бараном
І м'яса не стало.
15/Х 1859

НАДГОРОДА
Раз топився грубий лях,
Став репетувати,—
Мужик один і побіг
Пана рятувати.
За чуприну ухватив,
З води витягає,
Пан дякує мужику,
Грошей добуває...
Аж підходить другий лях.
«Co to?» — запитався.
— Taż wyciągnął z wody mnie! ¹ -
Грубий обізвався.
«O, widziałem,— каже той,—
Widziałem, jedyny,
Jak on ciebie, bracie mój,
Ciągnął za czuprynę!» ²
— Za czuprynę, czy ż to tak?
«Za czuprynę, miły!»
— O, psia wiara ż! — крикнув той
Ізі всеї сили —
Sto nahajów za to psu! ³
І що ж? Протягнули
І сто йому нагаїв
За добро креснули.
І6/Х 1859

¹ «Що це!»...— Та витягнув мене з води! (Польськ.)
² «О, бачив... бачив, єдиний, як він тебе, брате мій,
тягнув за чуприну!» (Польськ.)
³ — За чуприну, чи ж це так? — «За чуприну, любий!» -
О, собача віра!.. Сто нагаїв за це собаці!» (Польськ.)

ПЕЧЕНА ГУСКА
Ходить німець по коршмі,
Випив собі чарку.
«Czy pieczone gęsie masz?» —
Питає шинкарку.
— Та є, пане! — каже та.—
Є порядна пара.
«A czy drogo będzie sztuk?»
— Та ні, півталяра.
«A czy będzie chlieb i sos?»
— Таже буде, пане!
«A nie płacą za to już?»
— Та не платять, пане!
«To wiesz,— каже,— serce, co?
Gęsie mnie nie trzeba,
A podawaj liepiej mnie
Lecz sosu ta chlieba!»
17/X 1859

Ходить німець по коршмі,
Випив собі чарку.
«Чи печена гуска є?» —
Питає шинкарку.
— Та є, пане! — каже та,—
Є порядна пара!
«Чи дорого ж буде штук?»
— Та ні! півталяра!
«А чи буде юшка й хліб?»
— Таже буде, пане!
«А не платять вам за то?»
— Та не платять, пане!
«А, то знаєш, серце, що?
Не тра мені гуски,
Лучче,— каже,— хліба дай
Та до хліба юшки!» ¹
17/Х 1859

¹ Переклад Руданського.— Ред.

 

ГОСПОДАР ХАТИ
Мужик лиха наробив,
А жінки боявся,—
Сюди-туди по кутках
Та й під піл сховався.
Та лопатою під піл:
«А вилізай, враже!»
А той далі у куток —
Та й до неї каже:
— Геть, погана сатано!
Геть, бісова мати!
Тепер мене не займай,
Я господар хати!
17/Х 1859
 

НІ ЗЛЕ НІ ДОБРЕ
«Здоров, брате!» — А здоров!
«Що ж ти так змінився?»
— А не диво, брате мій,
Бо я оженився!
«Слава богу!» — каже той.
— Ні! не слава богу:
Моя жінка і бридка,
І крива на ногу.
«То зле, брате!» — каже той.
— Ба ні, не зле, брате!
Бо за нею я, як чорт,
Зробився багатий:
Славну хату збудував,
Ходив у дорогу...
«Слава ж богу!» — каже той.
— Ні, не слава богу.
Воли згинули в Криму,
Додому вернувся —
Аж тут хата у вогні,—
І хати позбувся...
«То зле!» — каже.— Ні, не зле!
Як хата горіла,
То і жінка там моя
В вогні околіла.
17/Х 1859

КРАМНАЯ СОРОЧКА
Підсунувся парубчак
Під панськую дочку
Та й од неї і достав
Крамную сорочку.
Але тілько натягнув
Та й скинув до лиха.
Ото панна його раз
І питає стиха:
«А крамная,— каже,— де?»
— Та крамна ледащо!
«Чого?» — каже.— Бо в крамній
Чухатись нема в що!
18/Х 1859
 

СЛАВНАЯ КОНИНА
Сидить мале циганя,
Коня виїжджає,
А старий — його й коня
Нагайкою крає.
Заплакало циганя,
Лягло на коневі...
А той тоді до купця
Та й каже купцеві:
«Та купуй уже, купуй,
Славная конина!
Чи ж не бачиш, як по ній
Сплакалась дитина?»
18/Х 1859

ЦИГАН НА СПОВІДІ
Раз задумав циганчук
Гріхи сповідати.
Іде просто до попа,
Приходить до хати.
Оглядає — ні попа,
Ні слуги бог має,
А в горосі, у печі,
Сало закипає.
Циган сало із горшка,
Живо із пекарні,
Через цвинтар позадгузь —
Та й до паламарні.
В паламарні, як на гріх,—
Шапка на кілочку;
Він і шапку потягнув,
Сховав у куточку
Та й тоді вже до попа
Гріхи сповідати.
Ото піп йому дає
Хреста цілувати.
Поцілував циганчук;
Піп його питає,
А той йому всі гріхи
І оповідає:
«Та й сегодня,— каже,— я
Нагрішив потроху:
Ранком вигнав я свиню
З чужого гороху.
А у церкві шапку зняв!..» -
Говорить несміло.
А піп йому: «То не гріх!
То добреє діло!»
Добре, добре, нехай так,
По «Буди господнє»
Піп до шапки,— але ба!
І місце холодне...
Піп — додому, до горшка,
Де кипіло сало,
І там йому лиш горох —
А сала не стало.
І промовив старий піп:
«Оже ж признавався!
А я, старий та дурний,
І не догадався!»
20/Х 1859
 

ВЕРСТВА
Шлях широкий — стовповий,
Сонце припікає,
Чумак їде на волах
Та й собі дрімає.
А воли пішли, пішли
Та й на траву збились,
Далі раптом за верству
Віссю зачепились.
Кинувсь зопалу чумак,
Воли повертає.
«О, бісова ж твоя мать,—
З серцем промовляє,—
Чи здуріли москалі,
Чи місця не мали?
На самісенькім шляху
Палі повбивали!»
18/VІІІ 1860
 

МОШКІВ ДАХ
Дах дюравий, дощ іде,
В коршму затікає.
«Покрив би ти, Мошку, дах!»
Мужик промовляє.
А той: «Гирсти? крити дах?..
Та як його крити,
Коли тепер дощ іде,
То буде мочити...»
«Та хто каже, що тепер?»
«А коли ж, Іване?»
«Та покрив би хоч тоді,
Як дощ перестане...»
А той: «Гирсти? крити дах?..
Як дощу не буде?..
Та у мене тогді й так
Сухо буде всюди».
[1860]

ТОРБИН БРАТ
Докучило підшивати
Подертії сита.
Пішов циган молотити
За торбину жита.
Пішов таки недалеко —
До свого сусіда...
От молотить та й молотить
З рання до обіда.
Перекинув, може, з копу,
Хтів би й попоїсти,
Та господар, як на збитки,
Не дає і сісти.
То наймита з ним поставить,
А то сам молотить.
Потягає бідний циган,
Аж піт з нього котить.
Перекинув копи зо дві.
Ба вже і смеркає.
«Чи не годі з вас, панотче?» —
Сірома питає.
А господар спочив добре
Та й до нього каже.
«Помолотиш іще трохи,
Заким сонце ляже».
Знов молотить бідний циган,
Аж піт з нього котить,
Виглядає поза хату,
Ба вже й місяць сходить.
Іскривився сіромаха,
Спину нагинає.
«Чи не годі з вас, панотче?»
«Або що?» — питає.
«Та щось,— каже,— не то світить
Край ваших віконців!»
«Як то,— каже,— не то світить?..
Таж то братик сонців!»
Коли братик — так і братик,—
Нічого чинити;
Мусив бідний циганюга
Всю ніч молотити.
На другий день той із хати,
А циган у хату.
«А здоровенькі, панотче!
Чи не можна б плату?»
«Можна,— каже,— чом не можна,
Як не дати плати?
Ходім,— каже,— до засіка,
Будем насипати».
Прийшов циган до засіка,
Торбу підставляє.
Пішов гарнець, пішов другий.
«Чи годі? — питає.
«Насипайте іще!» — каже.
Сипле той і п'ятий.
Ба вже сипле і дев'ятий.
«Чи не годі, брате?»
«Ні, не годі!» Насипає
Цілу мірку жита.
Коли гляне — аж там торба
До мішка пришита.
Іскривився пан господар,
Голову схиляє.
«Чи не годі із вас, куме?»
«Або що?» — питає.
«А щось,— каже,— ваша торба
Та підшита чорним...»
«Підшитая?.. насипайте!..
Таж то братик торбин!»
1860
 

Домой!        Назад на Детская Кладовая