 |
Web Hosting by Netfirms | Free Domain Names by Netfirms |
|
|
|
за виданням "Веселки", Київ, 2000
© Петро Осадчук, 2000
* * *
В степу і в лісі
безліч див —
І в кожного свій голос!
Послухай, як у тиші нив
Сурмить пшеничний колос.
Послухай, як струмок дзвенить,
Як гомонить ліщина,
І як, злітаючи в блакить,
Виспівує пташина,—
То словом батька кожну мить
Говорить Батьківщина.
БІЛОЧКА
Білочка у лісі
Гралась на горісі.
А в сосонці вітер
Бігав поміж віти,
Він побачив білочку
І стрибнув на гілочку,
Де росли горішки,
Щоб погратись трішки
І підняти білочку
На високу гілочку.
Вітер, як хлопчисько,
Дзвінко-дзвінко свище,
Підступає близько
І штовхає вище.
Білочка-ягілочка
З гілочки на гілочку
Пострибала з вітром
Аж на верховіття
І вгорі принишкла,
Як пухнаста шишка.
Глянула на сонце
З верховіття сосни
І сказала: — Сонечко!
Ось я — твоя донечка.
Білочка-ягілочка,
Ніби сонця гілочка.
ЛІТО В ЛІСІ
Дуби застигли, мов слони,
На тихій лісовій галяві.
Довкруг похитуються мляво
Ще не окріплі їх сини.
Вітрець, розм'яклий на осонні,
На мить шугнув у верховіть,
А потім ліг у хащі сонні
І смокче жолудя в траві.
ВСЕ СПІВАЄ І РОСТЕ
Щойно дощ пролопотів
По дахах, стежках і листі.
В дзьобиках у горобців
Крапелинки золотисті.
Звичайнісінька сосна,
Що у річку задивилась,
Забриніла, як струна,
Сонячно зазолотилась.
Хата, сад і сірий кіт —
Все в перлинках-переливах.
Світ убравсь у злотоцвіт,
Як пройшла весняна злива.
Все співає і росте,
Як промчала громовиця.
Лугом сонце золоте
В кожній квіточці іскриться
БІЛИЙ І СОЛОДКИЙ
СВІТ
Біло гречка зацвіла
Біля нашого села.
Білий лебідь сів на став —
Білим світ сьогодні став.
Пахне медом у садку,
Молоком — у кухлику.
— Бо довкола,— каже дід,-
Білий і солодкий світ.
ПЕРШИЙ СНІГ
Впали з неба уночі
Незвичайні калачі,
Пишні-пишні, свіжі-свіжі,
Наче квіти білосніжні.
На дерева у дворі
Сіли вранці снігурі,
Поміж вітами стрибають,
Певно, їстоньки шукають.
А довкола пишні-пишні —
І на груші, і на вишні —
Калачі біліють свіжі,
Наче квіти білосніжні,
Калачі такі холодні,
Що пташки пищать голодні.
Дивовижні калачі
Впали з неба уночі.
ОСІНЬ
Щебетали птахи в лісі
На крислатому горісі.
А як сонечко схололо —
Птахи всі за видноколом
Позникали.
В лісі звірі танцювали —
Аж травичку потоптали.
А як змерзли вуха й ноги,
Звірі в нори і барлоги
Повтікали.
Поселився вітер в лісі
Серед ночі на горісі,—
І на всіх деревах віти
Почали тоді тремтіти,
Бідолахи.
Вранці клени посмутніли,
А надвечір пожовтіли,—
І злетіло в небо листя
Понад лісом золотистим,
Ніби птахи.
ВОДОЛАЗ
Прокидаюсь рано —
Миюся під краном.
Мию всіх своїх звірят,
Що стають за мною в ряд.
А звірята,
Як малята,—
Люблять хлюпатись звірята!
Поки я скупав лисичку,
Вимив зайцю ноги,
Утворили ми криничку
Посеред підлоги.
Поки я помив слона,—
Мокрі стеля і стіна.
Поки песика скупав,—
Ой-йой-йой, довкола — став!
Починаю другий раз
Всіх звірят купати.
— Досить з тебе, водолазе,—
Гнівається мати.
* * *
Вітрик тихо повіває
І фіранку колихає.
Доти буде колихати,
Поки хтось не схоче спати.
Вітрик тихо повіває,
А Романко позіхає.
* * *
В селі, що зветься
Ставкове,
Білявий птах ставком пливе,
І запливає в небокрай,
Де янголи пантрують рай.
А серед ночі білий птах
Занадився до нас на дах.
Тоді я в рідному селі
Сплю тільки в птаха на крилі.
ДІД МОРОЗ
Дід Мороз не раз мені
Снився серед ночі:
Щоки в нього крижані,
Із льодинок очі.
Дід Мороз лише дихне —
Мерзне все довкола,
Тільки гляне — і мене
Холодом проколе.
Але тато пояснив,
Усмішку сховавши:
— Сняться тим холодні сни,
Хто розкритий завше...
А коли прийшло в наш дім
Новорічне свято,
Вийшов я у парк тоді
Погуляти з татом.
Осипався з верховіть
Сніг, як самоцвіти.
Бачу: Дід Мороз стоїть,
А круг нього діти.
Він бере за руки їх,
Щось розповідає —
І дзвінкий дитячий сміх
Між дерев лунає.
Дід Мороз мені гукнув:
— Йди сюди, онуку! —
І до мене простягнув
Свою білу руку.
Я принишк. Але рука
Лагідна й гаряча!
І зрадів я, що людська
У Мороза вдача.
ДАРУНОЧОК
— Що тобі подарувати? —
Запитала в сина мати.—
Чи сопілку, чи машину,
Чи штанці, чи сорочину?
— Ні, — сказав Романко,— ні!
Треба іншого мені.
— А який би ти від тата
Взяв даруночок на свята?
Чи крисаню, чи нагана?
Чи Івана-коливана?
— Ні, — сказав Романко,— ні!
Треба іншого мені.
— Що ж тобі подарувати? —
Розвела руками мати.
Ну, а син принишк, як мишка,
Потім каже: — Хочу книжку!
І одержав син на свята
Гарну книжечку від тата.
В книжці все, що є на світі,
Завжди може Ромко стріти:
І сопілку, і машину,
І штанці, і сорочину,
І крисаню, і нагана,
Ще й Івана-коливана,—
В книжці все, що є на світі,
Кожен легко може стріти.
Я НАВЧАЮСЯ У ТАТА
Мої руки незупинні.
То у фарбі, то у глині.
Що не вміють руки нині,-
Перейнять скоріш повинні.
Я навчаюся у тата
Молоток в руках тримати.
Скоро буду майструвати,
Бо навчаюся у тата.
СЛОВО
Я навчуся цього літа
Будувати слово з літер,
Так, як з кубиків складати
Вмію вежі і палати.
А тепер навчає мати
Слово з літер будувати,—
Я навчуся цього літа,
Бо вже знаю кожну з літер.
РАНКОВА КОЛИСКОВА
Лелечко-малелечко моє,
Сонце на сопілці виграє.
Хлопчику Андрійчику,
Серце-обігрійчику,
Сонце в ліжко дивиться твоє.
Лелечко-малелечко моє,
Світлий день із ночі постає.
Зоряний метелику,
Хлопчику-ангелику,
Нам зозулька років накує!
Лелечко-малелечко моє,
Все, що є на світі, все твоє.
Хлопчику Андрійчику,
Пташку-соловійчику,
Вранці пташка на крило стає.
Лелечко-малелечко моє,
Сонце на сопілці виграє.
Ніч моя кінчається,
День твій починається,
Сонце в ліжко дивиться твоє.
Лелечко-малелечко моє,
Нам зозулька років накує!
Хлопчику Андрійчику,
Серце-обігрійчику,
Зоряний метелику,
Хлопчику- ангелику,
Любчику-любійчику,
Пташку- соловійчику,
Світлий день із ночі постає.
КРАЩІ ІЗ МОЇХ ПРИГОД
Вчора я ходив на став
І рибалив, звісно,
Трохи сонце не піймав,—
Та в сачок не влізло.
В лісі теж я побував —
Полював на вовка.
Наловив півторби гав,
Бо стріляю ловко.
Бачу, в полі два бики
Тузяться рогами,
Я нам'яв би їм боки,
Та спішив до мами.
Я до річки взяв розбіг
І летів як вихор.
Переплигнути не зміг,
Бо човном поїхав.
В зоопарк я завітав
З левами пограти.
Був би добре їх злякав,
Та між нами — грати.
Недопитливий народ —
Хлопці в нашім домі.
Кращі із моїх пригод
Їм ще не відомі.
КВІТИ
На лужок примчали діти,
Наче бджілок рій,
І гайда шукати квіти
У траві густій.
Полонив шовкові трави
Заповзятий рух,
Вплівсь у волос кучерявий
Від кульбабок пух.
Поспитав у сонця вітер:
— Спробуй зрозумій,
Де тут діти, а де квіти
У траві густій.
НАЛЯКАЛИСЬ В ЛІСІ ПТАХИ...
Налякались в лісі птахи,
Бо прийшли до лісу страхи.
Галка вчора прокричала,
Бо на власні чула вуха,
Ніби річка затріщала
Надто болісно і глухо.
Рознесла сорока лісом
На хвості, як завше,
Що в смереки зранку трісла
Гілочка найдовша.
Налякались в лісі птахи,
Бо прийшли до лісу страхи.
Всюди чути «трісь!» та «трісь!» -
Треба щось чинити, звісно:
Чи в найглибші дупла лізь,
Чи прощайся з любим лісом.
А синички прилетіли
І сказали: «Цитьте-цить!
Нам сніжинки розповіли:
То не страх — мороз тріщить!»
І зраділи в лісі птахи,
Бо втекли із лісу страхи.
А синички кажуть: «Пісню
Починай, яку хто зна,
Хай мороз геть-чисто трісне
І прийде скоріш весна!»
ІНІЙ
Все довкола побіліло.
Наша вулиця така,
Мовби хто на неї вилив
Цілу річку молока.
А каштани біля хати —
Чи зимою зацвіли,
Чи вночі свої халати
Лікарі їм віддали?!
ДВОЄ ДРУЗІВ
Сонце повзе в зеніт,
Як золотий павук,
А промені ловить дід
І сонячний зайчик-онук,
Промінь струною дзвенить
І виривається з рук.
Що дід не встигає зловить,
Ловить меткий онук.
Тихо співає дід,
Підхоплює дзвінко онук.
А сонце повзе в зеніт,
Як золотий павук.
Вистрілює обрію лук
Птахами в небозвід.
А поки щебече онук,
Сяє від радості дід.
Крила гойдають світ —
В небі пташиний базар.
Онука тримається дід,
Аби не злетіти до хмар.
Сонце обходить зеніт,
За обрій повзе, мов павук.
І тоді притихає дід,
Та дзвінко щебече онук.
КАЙКАЙЧИК
Я не зайчик-побігайчик,
Що стрибає з поля в гай:
Вдома звуть мене Кайкайчик,
Бо як був малий, мов пальчик,
Вперше я сказав: «Кай-кай!»
На моє рум'яне личко
Впали сонця промінці;
Я синочок — не синичка,
Бо у мене не спідничка,
А, як бачите, штанці.
«Гур-гур-гур!» —
то голубочки
За вікном пішли в танок.
Дід мене цілує в очка
І до внука, як синочка,
Каже лагідно: «Синок!»
Скаче сонце, ніби зайчик,
В нашій хаті по стіні.
Дід бурмоче: «Ой, Кайкайчик,
Ти мій сонячний окрайчик,
Присвіти в осінні дні!»
ВЕСЕЛИКИ
* * *
У зеленому гайочку
Знайшов Ромко сопілочку.
Сопілочка гарно грає —
Всіх пташок у гай скликає.
* * *
Ти — Іванко,
Я — Романко,
Гарні ми хлоп'ята.
Заховаймось під крисаню
За вухом у тата.
Славні хлопці з-під крисані,
Порадуєм тата:
Защебечем на світанні,
Наче солов'ята.
* * *
Є веселі слова,
Як зелена трава.
А є злючі-презлючі,
Як мухи кусючі.
У слові Андрюша —
Похрюкує хрюша.
А в слові Андрійчик -
Дзвенить соловійчик.
КАМІНЧИКИ
На березі річки
Я лічу камінчики.
Раз, два, три, чотири —
І вже добру ямку вирив.
П'ять, шість... вісім... десять
Помилився трохи десь я.
Починаю все спочатку —
Знову лічу до десятка.
А як решта камінців,
Що лишилися в руці?
І оці,
І оці,
Всі довкола камінці?!
Білі, сірі, пурпурові,
Чорні, різнокольорові
Мерехтять камінчики
На березі річки.
Мерехтять камінчики —
Чарівні промінчики!
Всіх я хочу полічити,
Але що мені робити,
Коли тут цих камінців,
Як у сонця промінців?!
ТАЄМНИЦЮ ВІДНАЙДУ
Над рікою у саду,
Грає одуд на дуду.
Я до нього підійду —
Таємницю віднайду:
Звідки в того одуда
Чарівна така дуда.
СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК
Зайчику-стрибайчику,
Чом я не збагну,
Як ти, побігайчику,
Виліз на стіну?
Як це ти, маленький,
Подолавши страх,
Крізь вікно швиденько
Вискочив на дах?
Ген сміється в небі
Сонце золоте,
В нього, як і в тебе,
Усмішка цвіте.
Зайчику-промінчику,
Чом ти враз притих?
Затремтіли кінчики
Вушок золотих!
Суне за віконцем
Хмара-бегемот,
Роззявля на сонце
Свій чорнющий рот.
Зайчику-гуляйчику,
Не тремти дарма!
Йди мені під маєчку —
Хмари там нема.
* * *
Навесні із старшим
братом
В ліс пішов я погуляти.
Каже брат: — О, як завзято
Молодняк росте крислатий!
Я занадився у ліс
До дубків і до беріз.
Я за літо так підріс,
Бо занадився у ліс.
СТЕЖКА
Біг я стежкою до хати —
Дощ хапав мене за п'яти.
Біг я стежкою щодуху —
Дощ дзвенів мені над вухом:
«Я заллю тебе водою,
Як зрівняюся з тобою,
Під ногами в тебе, хлопче,
Скоро річка захлюпоче!»
Але стежка — молодчина! —
Прудко бігати навчила.
Я домчав-таки до хати —
Дощ не зміг мене піймати.
І тому зі злості в шибку
Барабанив швидко-швидко.
І тому в супрязі з вітром
Нагинав додолу віти.
Але згодом до кімнати
Сонце впурхнуло крилате.
І побачив я, що злива
Стежку геть усю залила,
І вона тремтить, неначе
Під водою тихо плаче...
Жаль, що я не зміг сховати
Свою стежечку до хати.
* * *
Не козак ти, не
козак,
Як тебе щипає рак.
От мене хотів щипати —
Не подужав наздогнати!