ЖАК ПРЕВЕР "ЯК НАМАЛЮВАТИ ПТАШКУ"

Для молодшого шкільного віку

Переклад із французької ОЛЕГА ЖУПАНСЬКОГО

Малюнки НАТАЛІ МИРОНЕНКО

за виданням: КИЇВ “ВЕСЕЛКА” 1987

ШКОЛА ЖИВОПИСУ

Із кошика, ніби зі схову,
кульку батько дістав паперову

і кинув

у воду.
І перед дітьми

раптово

чудова

велика лілея японська розквітла,
як спалах світла.
І діти примовкли здивовані,

зачаровані;

ця квітка у пам'яті їхній
повік не зів'яне,
і якоїсь хвилини

лілея

враз спалахне

перед ними.

СТОРІНКА ПОЕЗІЇ

— Два і два — чотири,
чотири й чотири — вісім,
вісім та вісім — шістнадцять.

Та ось птаха-ліра
з'явилася в небі,
дитина її розглядає,
прислухається,
дитина її гукає:

— Врятуй мене,
пограйся зі мною,
птахо!

І птаха сідає біля дитини,
і гра починається.

— Два і два — чотири...
Повторіть! — каже вчитель,
але дитина захоплена грою:

— Птахо, як гарно мені з тобою.

— Чотири й чотири — вісім,
вісім та вісім — шістнадцять,
шістнадцять і шістнадцять

скільки?

— Шістнадцять і шістнадцять —

ніскільки,

навіть не тридцять два;

числа швидко зникають —

просто дива.—

І дитина ховає птаху

під парту,

і діти

вже чують пісеньку птахи,

всі діти музику чують —

вісім та вісім зникають,

чотири і два

за ними щезають,

один і один — ні два, ні один

не буде ніколи,

ці числа також одне за одним

тікають.

А птаха-ліра грає,
а дитина й собі співає,
а вчитель кричить:
— Годі вам бешкетувати! —
Та діти

музику слухають:
і стіни у класі
кудись пропадають,
і скло стає знову піском,
чорнило — дзвінким джерелом,
із парт виростають гінкі дерева,
із білої крейди — гори до неба,
а з учнівської ручки-пера —
птаха.

МИ ІЗ ШКОЛИ

Якось вийшли ми із школи,

бачимо — неподалік

величезна залізниця,

а від неї — сто доріг;

ми на потяг радо сіли,

й він помчав нас що є сили.

їдемо навкруг землі,—

раптом море, справжнє море,

голубе й таке прозоре,

з золотими островами,

з мушлями і моряками,

на самісінькому дні —

затонулі кораблі.

А над морем, а над морем

трапився вітрильний човен,

човен з місяцем і зорями,

і пливе він до Японії.

На підводному човні — моряки,

як п'ять пальців в однієї руки,

їжаків морських шукають,

а то справа нелегка

упіймати їжака.

Як вернулися на берег
то побачили, о лихо,
біг по колії будинок,
він оббіг уже всю землю,
він оббіг уже все море,
а історія така —
гналася за ним зима.

Тож на потязі своєму
враз помчали ми за нею,
на усіх парах летіли,
наздогнали й розчавили.
Зупинився наш будинок,
а з будиночка ясна
привітала нас весна.
Черговий нам із вокзалу
вельми дякував за це;
і відразу трави й квіти
на усій землі розквітли,
вже ростуть куди не глянь.
Потяг їхати не хоче,
бо всі квіти потолоче.
І тоді пішли ми пішки:
обійшли довкіл землі,
потім море обійшли,
потім місяць, потім зорі,
навіть сонце обійшли...
Пішки, на автомобілі,
на коні,

на кораблі.

ВРАНЦІ НА ВУЛИЦІ ГОЛУБА...

Вранці

на вулиці Голуба,
а може, й Ведмежій
діти співали
щось дуже веселе.

На розі вулиці Щастя

і Дня

я бачив людину,

лиш я побачив,

бачив людину

серед білого дня таку дивну,

лиш я побачив,

бо я був найменший —

дорослі такого не бачать,

а ще, коли воно диво,

особливо, якщо красиво:

білосніжне у нього волосся,

борода — велика ріка,

ще й дзумить, як оса,

хвіст, як в тієї Сирени,

дві ноги з королівського

крісла,

стан — осика тонка,
пальчики августійші,
дві руки паперові,
голівка — зубок часнику,
не рот — а ротище вогненне,
одне око куріпки,
друге — бика.
На розі вулиці Щастя

і Дня

я бачив людину

серед білого дня таку дивну,—

та де той квартал, не згадаю,

де вулиці ті, не вгадаю,

а пісня і досі у серці лунає.

ТВАРИНИ СУМУЮТЬ

Сміятися не вміє крокодил-невдаха,
а маленька жабка слів не зна, лиш

квака,

у риби-пили —
клопоти свої,
і в морського язика
доля теж нелегка.

Але ж гляньте, всі птахи крилаті,
навіть той старий блакитний,
та й зелена жабка
знав, про що квака.

Тож залиште пташат матерям,

а в руслах — потоки,

і дозвольте морським зіркам

осявати вночі моря і затоки,

і не сваріть дітей за розбиті скарбнички

та розірвані черевички.

А шафа старенька і корова рябенька

вибігли у степ широкий

та й регочуть нівроку,

а малі заблукалі телята

плачуть, немов заблукалі телята,

Тому що в теляток немає крил,
як у старого блакитного птаха,
на двох лише вісім ніг
і хвостиків двійко — така в них біда.

Тож залиште пташат матерям,
а в руслах — потоки,
і дозвольте морським зіркам
осявати вночі моря і затоки,
і нарешті облиште навчати

слонів читати,
і дайте волю птахам відлітати

і прилітати.

НЕЗДАРА

Ні — він шепоче губами,
так — промовляє серцем,
так — до всіх, кого любить,
ні — своєму вчителю.
Він виходить до дошки,
і його щось запитують,
але що йому відповісти?
Він просто сміється,
і ну витирати
цифри й слова,
імена і дати,
речення й різні задачки,
і під вигуки й сміх дітвори,
і під окрики вчителя
крейдою всіх кольорів
на чорній дошці нещастя
він малює обличчя щастя.

ЗИМОВА ПІСЕНЬКА

У зимову темну ніч
через поле, через ліс
чеше білий чоловік.

Величезний сніговик
чеше з люлькою в зубах,
а За ним мороз женеться
і щипає — просто жах.

Прибігає у село,
прибігає у село,
бачить — світиться віконце,
ну, нарешті повезло.

Він тихесенько, без стуку
у будиночок заходить,
він тихесенько, без стуку
у будиночок заходить,
щоб зігрітися хоч трішки,
щоб зігрітися хоч трішки,
він швиденько шусть на піч,
на розпечену черінь.

Де й подівся відчайдух —
залишилась тільки люлька,
посеред калюжі люлька
і старенький капелюх...

ПІСЕНЬКА ПТАХОЛОВА

Птах, що не раз висоту боров,
птах червоний і теплий, як кров,
птах-пересмішник, птах перелітний,
птах лякливий, такий тендітний —
каменем падає, крильми тріпоче,
рветься з тенет, на волю хоче.
Птах самотній, немов сирота,
птах, о як він любив життя!
Птахові так хотілось співати,
птахові так хотілось кричати...
Птах червоний і теплий, як кров,
птах, що не раз висоту боров,—
це серце твоє, кохане дитя,
так сумно махає крилом звіддаля —
прощально, без вороття.

ПІСЕНЬКА СКЛЯРА

Що то за дивина,

коли видно усе

крізь пісок і крізь скло,

і навіть крізь шибку вікна,

Постривайте, погляньте туди —

що то за дивина:

ген лісоруб

валить дерева,

а потім пиляє на дошки

для теслі,

бо той для маленької квітникарки

має скриню велику зробити,

бо вона має заміж вийти

за молодого ліхтарника,

котрий щовечора засвічує ліхтарі,

аби швець черевики міг шити

чистильнику,

бо чистильник чистить взуття

точильнику,
а точильник нагострює ножиці

перукарю,
бо перукар птахолову підстригає

волосся,

а птахолов своїх птахів людям дарує,
аби всім веселіше жилося.