ГАНС КРІСТІАН АНДЕРСЕН "ДЮЙМОВОЧКА"

переклала з данської О.Іваненко

Жила якось одна жінка, і не було у неї дітей. От вона й пішла до старої чаклунки. Та дала їй зернятко ячменю і наказала посадовити його в квітковий горщик.

Зернятко проросло, а із паростка одразу ж виросла велика чудова квітка, що невдовзі розцвіла. Тепер було видно, що це справжній тюльпан, але всередині квітки, на зеленій маточці, сиділа крихітна дівчинка на зріст не більше дюйма. Тому її й назвали Дюймовочкою.

Шкаралупка грецького горіха була їй за колисочку, блакитні фіалки - матрацом, а пелюстки троянди -ковдрою.

Якось вночі, коли Дюймовочка лежала в своєму ліжечку, у відчинене вікно вскочила погана жаба, схопила горіхову шкаралупку з дівчинкою і вистрибнула крізь вікно у сад.

- От буде мила жінка для мого синка! - сказала жаба.

- Коас, коас, брекке-ке-кекс! - це все, що зміг сказати синок.

- Вони поставили ліжечко на широке листя латаття посередині річки, аби Дюймовочка не втекла.

Вранці Дюймовочка прокинулась і побачила, що з усіх боків вода. Коли стара жаба прикрасила свою хатку очеретом та жовтими водяними лілеями, вона підпливла зі своїм потворним сином до Дюймовочки:

- Ось мій синок, він буде твоїм чоловіком, і ви чудово житимете з ним в баговинні!
    Дюймовочка гірко заплакала, і маленьким рибкам, які плавали під водою, стало дуже шкода, що такій чарівній дівчинці доведеться жити із жабами. Вони зібрались навколо листочка латаття, перегризли стеблину зубами, і лист поплив за течією.
    Раптом поблизу пролетів великий хрущ. Він схопив Дюймовочку і відніс її на дерево. Він напоїв Дюймовочку солодким квітковим соком і сказав їй, що вона припала йому до душі. Потім прилетіли до них з візитом інші хрущі. Вони розглядали Дюймовочку з голови до ніг і вирішили, що вона не така вже й вродлива.
    Так думав і той хрущ, який приніс дівчинку на дерево. Тому, не бажаючи більше тримати її у себе, він злетів з нею донизу і посадив на маргаритку.
Ціле літо прожила бідна Дюймовочка одна-однісінька у великому лісі.
    Вона сплела собі ліжечко з травинок і повісила його під листя лопуха, щоб дощик не змочив її. Вона їла солодкий квітковий пилок і пила росу. Так минуло літо і осінь. Наближалась довга холодна зима.
    Дюймовочка дуже мерзла, загорнулась в сухий листочок, але ж він не грів. Тоді вирішила бідолашна дівчинка піти з лісу і шукати собі кращого притулку на зиму.
    Якось Дюймовочка натрапила на двері нірки польової миші. Польова миша жила в теплі й добрі: вона мала комору, повнісіньку зерна, розкішну кухню і спальню. Ставши на порозі мишачої хатки, Дюймовочка попросила хоч шматочок ячмінного зерна - ось уже два дні ані крихти не було у неї в роті.
    Дюймовочка дуже сподобалась миші, і миша запропонувала лишитися у неї на всю зиму з однією умовою: дівчинка мусить прибирати помешкання і розповідати господині на ніч казки.
    - Скоро у нас будуть гості,- сказала якось польова миша.- Раз на тиждень мене відвідує мій сусід. Він дуже заможний. У нього велика хата під землею, і він носить розкішну шубу з чорного оксамиту. Одна лише біда - він зовсім сліпий і не побачить тебе.
Незабаром і справді прийшов з візитом до польової миші кріт. Дюймовочку змусили співати для поважного гостя, і вона проспівала. Зачарований її чудовим голосом, кріт одразу закохався в неї. Трохи згодом кріт прорив довгий підземний хід і запросив стару мишу й Дюймовочку прогулятися. На півдорозі кріт зупинився і сказав:
    - Тут лежить якась пташка. Але вам її нема чого лякатися - вона мертва.
Дюймовочка подумала: «А може, це та сама ластівка, що так чудово співала мені влітку!»
    Вночі Дюймовочка зовсім не могла заснути. Вона сплела з сухої травички велику гарну ковдру, пішла і закутала нею мертву пташку.
    - Прощавай, люба ластівочко! - сказала Дюймовочка і поклала свою голову на груди пташки.
    І раптом почула, як у грудях ластівки закалатало серце. Пташка не вмерла, вона тільки задубіла від холоду, а тепер відігрілась і знову ожила.
    Цілу зиму пташка лишалася під землею, і Дюймовочка піклувалась про неї. А як тільки настала весна, ластівка зовсім одужала і вирішила полетіти на волю, до сонечка.
    Ластівка спитала, чи не хоче дівчинка полетіти разом з нею. Але Дюймовочці було шкода старої польової миші, і вона лишилася жити у мишачій нірці.
    Ось одного разу прийшов старий кріт і посватався до Дюймовочки.
    - Ну, тепер тобі треба готувати придане! - мовила польова миша і найняла чотирьох павуків, які ткали день і ніч, аби дівчинка мала вдосталь вовняних суконь і полотняної білизни.
    Щоранку, коли сходило сонце, і щовечора, коли воно заходило, вона прокрадалась до дверей мишачої хатки. Вітерець розсував колоски, і вона могла бачити блакитне небо.
    І от надійшов день весілля. Кріт прийшов за своєю нареченою.     Бідолашна Дюймовочка вийшла в останній раз подивитись на сонечко і раптом побачила ластівку. Дівчинка заплакала і розповіла пташці, як не хоче вона виходити заміж за брудного тлустого крота.
    - Я відлітаю далеко-далеко, у вирій,- сказала їй ластівка,— хочеш летіти зі мною?
    - Так! Я полечу з тобою! - мовила Дюймовочка, сіла пташці на спину і міцно прив'язала себе поясом до найбільшого пера.
    Ластівка знялась високо в небо і полетіла над лісами, над морем, над високими горами, де вічно лежить сніг.
    Та ось і теплі краї. Сонце сяяло там набагато яскравіше.
    - Оце мій дім! - мовила ластівка і посадила дівчинку на одну з широких пелюсток гарної квітки.
    Але що за диво! Посередині квітки сидів крихітний чоловічок. Це був король ельфів.
    Він ніколи не бачив такої вродливої дівчинки. Потім принц низько вклонився їй і спитав, чи не хоче вона бути йому за дружину?
    І Дюймовочка відразу дала свою згоду.
    Тоді з кожної квітки вилетіли ельфи і принесли Дюймовочці подарунки. Але найдужче дівчинці сподобалися красиві прозорі крила великої бабки, їх прикріпили Дюймовочці на спину, аби вона могла, як і ельфи, літати з квітки на квітку. Ото була радість!

Домой!        Назад на Детская кладовая