 |
Web Hosting by Netfirms | Free Domain Names by Netfirms |
|
|
|
укладач: Мірошниченко Світлана Анатоліївна, малюнки: Микола Колесниченко
КОЗЕЛ І БАРАН
Був собі чоловік та жінка, мали вони козла й барана. “Ох, жінко,— каже чоловік,— проженемо ми цього барана і козла, а то вже вони у нас дурно хліб їдять... А вбирайсь, козел і баран, собі з богом, щоб ви не були у мене і в дворі”. Пошили вони собі торбу та й пішли.
Ідуть та й ідуть. Посеред поля лежить вовча голова. От, баран дужий, та не сміливий; а козел сміливий, та не дужий. “Бери, баране, голову, бо ти дужий”.— “Ох, бери ти, козле, бо ти сміливий”. Узяли вдвох і вкинули в торбу. Ідуть та ідуть; коли горить вогонь. “Ходімо й ми туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з'їли”. Приходять туди, аж то вовки кашу варять. “А, здорові, молодці!” — “А, драстуйте, братці, драстуйте!.. Ще каша не кипить, м'ясо буде з вас...” Ох, там баран уже
злякавсь, а козел давно уже злякавсь. Козел і одумавсь: “А подай, лишень, баране, отую вовчую голову”.
От баран і приніс. “Та не цю, а подай більшу”,— каже козел. Баран знов цупить ту ж саму. “Та подай ще більшу”. Ох, тут уже вовки злякались. Стали вони думати-гадати, як би відціля удрати.
“Славна, братці, кумпанія, і каша гарна кипить, та нічим долить; піду я по воду”. Як пішов вовк по воду: “Хай вам абищо з вашою кумпанією!” Як зачав другий того дожидати, став думати-гадати, як би й собі відтіля удрати. “Е, вражий сину, пішов та й сидить, нічим каші долить; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку”. Як побіг, так і той не вернувся. А третій сидів-сидів: “Ось піду лишень я, так я їх прижену”. Як побіг, так і той рад, що втік.
“Ох, нум, брате, скоріше хвататься, щоб нам оцю кашу поїсти та з куреня убраться”. Ох, як одумавсь вовк: “Е, щоб нам трьом та козла і барана бояться?! Ось ходім, ми їх поїмо, вражих синів”.
Прийшли. Аж ті добре шатались, уже з куреня убрались. Як побігли, та й на дуба забрались. Стали вовки думати-гадати, як би козла та барана нагнати. Як стали йти і найшли їх на дубі. Козел сміливіший — заліз на самий верх, а баран не сміливий — так нижче.
“Ох, лягай,— кажуть вовки ковтуноватому вовкові,— ти старший; та й ворожи, чи не побачимо їх”. Як ліг вовк догори і зачав ворожити. Баран сидить на гіллі та так дрижить; як упаде, та на вовка. Козел сміливий не став зівати, а як закричить: “Подай мені ворожбита!” Вовки як схватились та насилу відтіля убрались.
ЦАП ТА БАРАН
Випустив дід овець напувати, та поки там се та те коло другої скотинки — і не бачив, як цап та баран вийшли з двору і побігли по дорозі, сінце підбираючи.
Напоїв дід, загнав і знову не доглядівся, що не вся худобинка. А цап та баран побігли собі та й побігли, вже й сонце зайшло, і смеркає, а вони і не думають додому вертаться. От побачили неподалік лісок і попрямували до нього листячко збирати. Трохи не доходячи до ліска, стрічають вони дванадцять вовків, і один між ними куций за вожака. “І, ти, лихо,— журиться баран,— що його робити?” — “Нічого, не бійся,— каже цап,— я ще їх полякаю”. Та прямо на вовків біжить, скака і рогами маха, аж вовки сполохнулись. Цап туп ногою та: “Здорово, братці!” — “Здрастуй”.— “Чи далеко тут криниця і чи гарна в ній водиця?” —
“А що ви таке солоне їли?” — питаються вовки.
“Та ми оце тільки що,— каже цап,— з'їли дванадцять вовків, і в одного була така солона голова, що аж душа горить, води хочеться”.
“Шутка, з дванадцятьма справились! Це і нам не здобрувати”,— подумали вовки та, сказавши, де криниця, драла скоріш від них. Не на шутку злякався і цап та баран. Вони хаміль, хаміль відтіль та в лісок. Залізли на верхівку самого високого дуба. А вовки ідуть і міркують: “Чи може таке статься, щоб їх два подужали нас дванадцять?! Та нашому брату і одному нічого з ними робити”.— “Давайте вернемось”,— каже один. “Та давайте”,— підхопили другі. І вернулись.
Ввійшли по сліду в ліс, а далі тиць і стали: слід закінчився. “Де ж вони ділись?” — думають вовки. А один і каже: “Постійте, я заворожу”. Та бриць на спину і мель-мель ногами. “Он вони!” — каже, і указав на дуба, де сиділи цап та баран. “Як би ж їх дістати?” — стали радиться вовки. “А ось як,— каже куций.— Давайте станем один на другого, так верхній якраз дістане”.
І стали становиться. От уже останній дереться, зубами клаца і ось-ось дістане. А баран з ляку як затруситься та геп прямо на вовків і поваляв їх всіх додолу. Шкопиртають вовки, а цап з дерева кричить: “Бий їх, брате, прямо, лобом, лобом! Метай їх рогами направо і наліво! Ось і я! Ось і я!”
Вовки з ляку розбіглися, а цап та баран скоріш додому убрались.
ЯК ЦАП ХИЗУВАВСЯ ПЕРЕД БАРАНОМ
Раз зимою по містечку ходить баран та збирає стеблі сіна, що порозтрушувались з возів. На ґанку лежить цап та гріється на сонці. Цап угледів барана та й давай глузувати, сміятись з нього: “Гей ти, опудало-мужичище! Впугався в кожушище та насилу повертаєшся, як той ведмідь. Ось подивись, який я прудкий та жвавий в легенькому сюртуці”.— “Мені добре і в кожусі, дарма що я опудало”,— каже баран. “А дивись, баране, який я гарний в сюртуці та як мені легко танцювати”,— каже цап та скік з місця! Сп'явся на задні лапи, передні задер вгору та мах на один бік головою! Круть на другий бік рогами! Верть хвостиком! Загнув шию дугою ще й борідкою потряс
.Баран витріщив очі на цапа та й каже: “Постривай лишень, ось прийде вечір та вдарить мороз, тоді побачимо, хто з нас кращий”.
Сонце зайшло. На небі стали червоні стовпи. 3-за лісу виглянув страшний мороз з очима! Як
дмухне холодом... Лід затріщав, неначе хто з рушниці вистрелив. В лісі дерево залущало! Дмухнув мороз на барана. Баранові байдуже: тепло йому в кожусі.Як скрутить мороз цапа,— мій цап аж підскочив, неначе його хто окропом ошпарив. “Гей ти, лапище-мужичище! — кричить цап до барана.— Скидай швидше кожух, нехай я трохи погріюсь!” — “Чи то можна, що б такий пан та впугався в простий кожух”,— каже баран.
Тоді цап давай просить барана: “Ой братику, баранчику, голубчику! Не видержу, бо дуже дошкуляє! Таки-так, неначе ножами ріже по шкурі та голками шпигає. Я хоч притулюсь до твого кожуха та хоч боки погрію!” — “Та йди вже, чванько, грійся,— каже баран.— Я знаю, що не з добра пан у жупані ходить, бо свити не має. Та це, бач, не першинка, що сюртук коло кожуха боки гріє...”
КІТ, ЦАП І БАРАН
Жили-були в одного господаря цап і баран. Жили в згоді-злагоді: сіна в'язочку — і ту між собою ділили. А як кого били, то тільки кота Мурлику; він такий злодій і розбійник, все тільки світом шляється та краде, що попало.
Сидять собі раз цап і баран та й балакають. Аж тут де не взявся сірий кіт Мурлика, йде та так жалісно плаче, що аж засумували цап і баран, та й питають:
— А чого це ти, Мурлико, так важко плачеш, на трьох ніжках скачеш?
— Як мені не плакати? — відповідає кіт Мурлика.— Била мене
стара баба, била, била, за вуса крутила, ноги мені поломила!— А за яку ж то провину?
— Що я сам себе не пізнав та й бабину сметану злизав!
І знову заплакав кіт Мурлика.
— Чого ж ти далі плачеш?
— А того плачу, що як баба мене била, то все говорила: “А де мене їде зять, то що мені замість сметани їсти подать? Хіба,— каже,— цапа і барана заріжу!”
Заревіли, зарепетували цап і баран:
— Ех, ти, проклятий котище! Ми тебе на смерть заколемо! Через тебе ж нам погинути прийдеться!
Та котик вину свою признавав і пробачення прохав. Цап і баран йому простили і всі три рада в раду: що робити, що чинити?
— Ах, брате баранчику, чи тверда у тебе голова? — питає кіт Мурлика.— Ану попробуй у ворота вдарити!
Баран з розгоном кинувся та буц рогами в ворота. Ворота похилилися, та не відчинилися. Піднявся цап рогатий, бородатий та як туцнув у ворота, а ворота відчинилися.
Порох стовпом піднімається, трава до землі згинається, біжать цап і баран, а за ними скаче на трьох ніжках сірий Мурлика. Змучився він скоро, не встигає та й за цапом і бараном покликає:
— Не залишайте мене, братчики, на поталу диким звірам! Я вам за те в пригоді стану!
Взяв цап посадив кота на себе, і знов понеслися вони горами, долинами, травами, пісками. Бігли день, бігли ніч, аж сил не стало, мусили припочити. А тут саме натрапили на скошене поле, а на полі стоги сіна, як палати стоять. А ніч була осіння, холодна.
— Де тут вогню добути? — радяться цап з бараном. А кіт каже:
— Вдартеся рогами!
Ой, як розбіглися цап з бараном та як вдарили себе рогами, аж іскри скочили та й на сіно впали! Загорілася ватра, тепло, гарно.
Гріються цап, баран і котик біля вогнища; аж дивляться — непрошений гість іде: вуйко Ведмеденко.
— Пустіть,— каже,— погрітися! Щось мене студить...
— Просимо, просимо! Погрійтеся, вуйку Ведмеденку! А звідки бог провадить?
— Ет, ходив на пасіку та з мужиками посварився, аж боки болять, нездужаю... Іду до лисиці лікуватися.
Ну, стали разом темну нічку ночувати. Ведмідь під стогом, кіт на стогу, а цап з бараном біля ватри.
Тільки що задрімали, аж тут іде сім вовків сірих, а восьмий білий — та просто до стогу!
— Фу-фу! — каже білий вовк.— Щось тут нечистим духом пахне! Що тут за народ? Ану попробуймо, хто міцніший!...
Заблеяли цап і баран з перестраху, а Мурлика так відізвався:
— Ой ти, білий вовче, князю над вовками, сірими братами! Не сердь нашого старшину — князя, бо він дуже сердитий; як розсердиться, то — боже борони — ніхто його не вдобрухає!.. Он, не бачиш у нього бороди? В ній то і сила його; бородою він звірів побиває, а рогами лише шкуру здіймає! Краще ви спокійно і чесно підійдіте та попросіте: ми, мовляв, хочемо тільки з вашим молодшим братчиком, що під стогом лежить, побавитись, щоб не нудно було!
Тоді вовки бородатому цапові тільки здалека вклонилися, а самі обступили ведмедя і почали його зачіпати. А він як набрав сили та як вхопить вовків по два в одну лапу, а вони як заридали та застогнали... А далі якось вирвалися та давай ногам знати, аж закурилося за ними!
Так то хитрий кіт став цапові й баранові в пригоді.
ДВА ЦАПИ
Два уперті цапики подибались раз на вузькій кладці, поставленій через глубокий потік. Обом перейти через кладку не було можна; треба було котрому з них вернутися назад і почекати на березі потока. Але вони не хотіли. Один з них сказав: “Уступи мені дорогу!”
Другий відповів: “Овва, який мені великий пан! Уступися сам!” — “Ні, братику, я старший за тебе, і мені уступити тобі, молодшому? Ніколи в світі!..”Тут обидва, не думаючи довго, почали битися головами, зчепилися рогами, оперлись о кладку ногами і дуцкались. Проте кладка була мокра, обидва підсковзнулися і полетіли просто в воду!..
ЯК ЦАПИ ВРЯТУВАЛИ ВІВЦЮ ВІД СМЕРТІ
Ішов лис лісом, здибається з сумним вовком та й питається вовка: “Чого ти так засумувався?” —
“Нема моїх товаришів, я з ними погнівався і не маю з ким ходити”.
А лис каже до нього: “От будем і обидва”. Вовк утішився, що має уже камрата, що має з ким ходити. Ідуть вони та й надибають свиню, що плекає поросята. Вовк напав на неї та й заїв її. Вже їдять обидва. Лис каже до вовка: “Ти є сильний звір”.— “О, я дуже є сильний”. Та й ідуть знов обидва. Але дивиться лис, а під дубом шопортається у листячку заєць. Лис забіг з-за дуба та й зайчика того злапав. Лис несе до вовка та й каже до нього: “О, я ще є сильніший звір, як ти. О, я якого звіра пружного несу в зубах”. А вовк каже до нього: “Я навіть його в писок не маю що брати”. Та й зайчика проковтнув. Але ідуть, ідуть вони та й надибають там вівцю. А вовк каже до вівці: “Тепер ти, небого, моя”.— “Як ти, небоже, будеш мене їсти, коли я з вовною?”
— “Ти,— каже,— не питай; от побачиш”. А вона каже до нього: “Чекай, пане великий, пущу свій голосок у лісочок, що вже мене тут ніхто чути й бачити не буде”.Вовк став перед вівцею та й дивиться. Вона пустила свій голос у лісок; та й надлетіло два цапи. “Чекай-но ти, небоже, зараз її з'їш, але ходи з нами”. Вивели вони його на рівний пляц та й сказали до нього: “Стій ти тут на середині, один розбігнемся з одного боку, а другий — з другого боку; як ми тебе перескочим, тоді ти і нас поїш”. А вовк сказав до них: “То хай буде”.
Розлетілися цапи до вовка; як гримнули вовка в черево, аж повилазили з вовка кишки. А цапи кажуть тоді до вівці: “Бачиш, небого, врятували ми тебе від смерті”.
Вже ходить вівця з цапами і до цього часу.
ЦАП І ДУРНА ВІВЦЯ
Цап унадився в город. Бувало, як тільки пастухи виженуть свою череду, то цапок зразу як добрий іде, головою покивує, бородою потрясає. А скоро хлопці присядуть де в рові камінчиками бавитися, то цапок простісінько біжить в капусту!..
Раз пішов він тією знайомою дорогою. Іде собі та пофиркує. На той час відбилася дурна вівця від череди, зайшла в бур'яни, кропиву та лопухи, стала та й блеє і оглядається, чи не знайдеться який добрий чоловік, щоб її вивів з тієї біди. Побачивши цапа, зраділа, як рідному братові. “Піду,— каже,— хоч за ним, чи він мене виведе; та вже мені не першина за ним іти; у нас наперед череди також все одно цап ходить; за ним іду сміливо”.
Пішла овечка за цапом. Він через рів — і вона через рів; він через пліт — вона собі через пліт та й забрела з ним в город. Цього разу заглянув якось-то господар раніше в свою капусту і побачив непроханих гостей. Ухопив хворостину та пустився до них на привітання. Цапок швидший, перескочив назад через пліт, драпнув та й пішов собі в чисте поле. А бідна овечка замоталася, стала кидатися з переляку на всі боки та й попалася в руки. Не жалів же і господар своєї хворостини; зовсім її поло-мав на бідній овечці, так що уже вона блеяла не своїм голосом, а допомогти нема кому. Нарешті господар подумав собі: “Який гаразд? Іще уб'єш дурну вівцю та потому її господар по судах тягати тебе буде”. І вигнав її ворітцями, але ще таки на дорогу парнув її вздовж добре хворостиною.
Прийшла вівця в череду та й плаче на цапа. А цап каже: “А хто тобі казав за мною бігати? Я пішов, та на свою голову. А коли мужик мені випарить боки, то я ні на кого не буду плакати: ні на господаря, чому дома не годує, ні на пастуха, чому
не пильнує мене, а буду мовчати та терпіти. А ти для чого понеслася за мною? Я тебе не кликав!..”
І цап, хоч ледащо, добре каже. Дивись кожний своїми очима, розбирай своїм розумом та іди туди, куди краще. І у нас також так буває: один пуститься на який-будь гріх, а другий, дивлячись на нього, ну ж собі за ним, а потому, як попадеться в біду, нарікає гірко на того,
хто його на зле намовив. А чи ж у тебе самого не було свого розуму?..
КОЗА-ДЕРЕЗА
Як був собі чоловік та жінка, та поїхав чоловік на ярмарок та й купив козу. Привіз він додому та й послав свого старшого сина пасти козу. От став той хлопець гнать козу. Тільки що до воріт став до-гонить, а вже стоїть той дід на воротях у червоних чоботях із кийком і питається:
— Кізочко моя мила,
Кізочко моя люба!
Чи ти пила, чи ти їла?
— Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла;
Тільки бігла через місточок
Та вхватила кленовий листочок;
Тільки бігла через гребельку
Та вхопила водички капельку,—
Тільки пила, тільки й їла!
От він взяв того сина і убив та й зарив під корито.
На другий день посилає другого сина — меншого. І тільки став до воріт догонить той син, то дід
став на воротях у червоних чоботях із кийком. От він і питається:
— Кізочко моя мила,
Кізочко моя люба!
Чи ти пила, чи ти їла?
— Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла;
Тільки бігла через місточок
Та вхватила кленовий листочок;
Тільки бігла через гребельку
Та вхопила водички капельку,—
Тільки пила, тільки й їла!
От він взяв і того сина вбив і зарив під корито.
На третій день посилає вже жінку. От вона погнала козу і ввечері стала догонить до двору. А дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях із кийком і питається:
— Кізочко моя мила,
Кізочко моя люба!
Чи ти пила, чи ти їла?
— Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла;
Тільки бігла через місточок
Та вхватила кленовий листочок;
Тільки бігла через гребельку
Та вхопила водички капельку,—
Тільки пила, тільки й їла!
От той дід убив і бабу та й зарив під корито. На четвертий день погнав він уже козу. І тільки надігнав на дорогу, а сам навпростець пішов, взяв та й став на воротях у червоних чоботях та й питається:
— Кізочко моя мила,
Кізочко моя люба!
Чи ти пила, чи ти їла?
— Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла;
Тільки бігла через місточок
Та вхватила кленовий листочок;
Тільки бігла через гребельку
Та вхопила водички капельку,—
Тільки пила, тільки й їла!
От тоді він розсердився, пішов до коваля, висталив ніж і став її різать, а ніж переломився. Він пішов знову до коваля ніж насталювать. От коза занялась та й убігла у лисиччину хату.
От лисичка примітила... А вона сидить на печі та й каже:
— Я — коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена...
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Хвостом замету,
Лапками затопчу.
От лисичка злякалась, вибігла з хати та й сіла під дубком. От і дивиться: іде вовк. А вона і плаче, і просить. Каже: “Вовчику-братику! Вижени мені звіря неслиханого й невиданого”. От не вигнав вовк тієї кози, злякався та й вибіг з хати.
От знову пішла лисичка та сіла під дубом і плаче. Коли іде лев. От вона йому і каже: “Левику-братику! Вижени мені звіря неслиханого”. От лев пішов у хату та й став питати: “А хто тут у лисиччиній хатці?!”
— Я — коза-дереза
,За три копи куплена,
Півбока луплена...
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Хвостом замету,
Лапками затопчу.
От і лев злякався. “Ні,— каже,— лисичко-сестричко, не вижену, боюсь!”
Лисичка знову пішла, сіла під дубом і плаче. Коли іде півень. Вона й каже: “Півнику-братику! Іди вижени мені звіря неслиханого й невиданого”. От прийшов півень і каже:
— Кукуріку!
Іду на ногах
В красних сапогах;
Несу-несу косу,
Тобі голову знесу
По самі плечі...
Полізай-ка з печі!
Коза впала на піл та й убилась; а лисичка тоді вже з півником живуть та поживають і добро наживають.
КОЗА В ЗАЯЧІЙ ХАТІ
Дика коза унадилась до одного чоловіка в город — капусту жувать. Чоловік, побачивши шкоду, почав по ночах підстерігать вора. Одного разу взяв рушницю і засів в кущах. Просидів цілу ніч — кози не було. Та уже стало розвидняться, іде від лісу коза і прямо до капусти. Мужик прицілився. Бух!
Коза двічі перекинулась і побігла до лісу. Бігла вона не швидко, бо чоловік поранив їй здорово задню ногу. Чоловік побачив, що вона біжить не прудко, кинувсь доганять козу. Коза, побачивши, що за нею гониться чоловік, понатужилась швидше бігти і пильно придивлялась, куди б сховаться від мужика, бо далеко бігти мочі не хватало. Побачила коза заячу хатку, підбігла до неї і гука: “Хазяїн дома?” — “Дома!” — обізвався заєць. “Вийди сюди, я тебе щось спитаю”.— “Та кажи, я і тут почую”.— “Та ні, вийди сюди, я тобі скажу гарну новинку”.
Зайчик вийшов з нори, а коза миттю вскочила в його хатку і каже: “Тепер ти, зайчик, іди погуляй трохи, а я тим часом полежу, відпочину, бо я дуже занедужала”.
Засумував зайчик, не знав, що йому робить. Тільки виткнувся із-за куща, а тут біжить мужик той, що за козою гнався. Заєць як припустить тікать! Мужик оторопів, далі не побіг, у нього аж волосся дибом стало. Він мерщій вернувся додому і всю дорогу мчався без оглядки. Прибіг додому і дума собі: “Що за бісів батько? Підстрелив козу, і коза тікала від мене на трьох ногах, а як тільки забігла за кущ, відразу зробилась зайцем і уже не на трьох, а на чотирьох ногах помчалась. Це, похоже, водяний або лісовик”.
Заєць пробіг гонів з двоє, спинивсь, озирнувся кругом — не було нікого близько; чоловік уже пішов геть, був від нього далеко. Заєць посидів трохи і вернувсь до своєї хатки. Підійшов до дверей і каже: “Виходь геть з моєї хати! Пора уже відпочить тепер, іди собі куди хочеш”.— “Ні, зайчику, іди ти куди хочеш, а я не вийду, поки одужаю; а найкраще — розпрощайся ти з хаткою; ти здоровий, можеш собі нову збудувать”. Зайчик відійшов від хатки і почав плакать.
Ішов ведмідь, побачив зайця і питає: “Чого ти, зайчику, плачеш?” — “Так як же мені не плакать? Прийшов якийсь невідомий звір, вигнав мене з хатки і сидить там, мене не пускає”.— “Не журись, зайчику, ходім, я зараз його вижену”.
Пішли вони. Ведмідь підійшов до заячої хатки і каже: “А хто в заячій хаті? Виходь геть!”
— Я
з лісу брянського,Отроддя галанського,
Об двох рогах,
На трьох ногах,
За одним махом
Всіх побивахом.
Злякався ведмідь, побіг геть від заячої хатки і всю дорогу думав: “Що воно там за страшилище? Зроду іще таких звірів не чув і не бачив!”
Залишився зайчик сам і знов почав плакать. Біг вовк, побачив зайця і спитав: “Чого ти, зайчику, плачеш?” — “Та як же мені не плакать? Поселився в мою хату якийсь невідомий звір і не пускає мене”.— “Ходім, зайчику, я його живо вижену”. Пішли вони. Вовк підійшов до заячої хатки і каже: “Хто в заячій хатці? Виходь геть, а то живого не оставлю, як не вийдеш!”
— Я
з лісу брянського,Отроддя галанського,
Об двох рогах,
На трьох ногах,
За одним махом
Всіх побивахом.
Перелякався вовк, побіг без оглядки від заячої хатки.
Залишився зайчик сам і знов почав плакать. Бігла мимо лисичка, зупинилась і питає: “Чого ти, зайчику, плачеш?” — “Та як же мені не плакать? Забрався в мою хату якийсь невідомий звірюка і живе там, а мене не пускає”.— “Не журись, зайчику, я піду і відразу його вижену”.— “Де там тобі його вигнать! Ведмідь гнав і не вигнав, вовк гнав — не вигнав, а тобі і подавно не вигнать!” — “А от будем бачить! Ходім...”
Пішли вони. Лисиця підійшла до дверей і питає: “А хто в заячій хаті? Зараз же виходіть геть!”
— Я
з лісу брянського,Отроддя галанського,
Об двох рогах,
На трьох ногах,
За одним махом
Всіх побивахом.
Лисиця не злякалась, знов стала казать: “Не хвалися своєю силою, не боюся тебе ніяк. Зараз натравлю на тебе я своїх вояк. Вони тобі дадуть знати, як зайчика виганяти з хати!” Лисиця побачила на будяках шершня і почала прохать його: “Гукни, будь ласкавий, на своїх приятелів, нехай сюди прилетять штук з півсотні. Тут треба підсобить зайчикові вигнать з хати звіря”.— “А що ти мені даси за те, що звіря виженем?” — “Та я пригощу тебе медом; я знаю в одному місці гибіль меду”.— “А де ж той мед?” — “Та тоді я вам покажу сама”.— “Ну, добре, зараз полечу покличу своїх”.
Шершень полетів до свого гнізда і прихватив з собою цілий рій. Налетіли шершні до заячої хатки, як сипнули в двері, як почали жигать козу! Вона як підхопилась, та тікать! Дарма, що на трьох ногах, а припустила — аж курява встала. Тут вона, похоже, і четверту ногу пустила в хід, дарма, що була поранена. А шершні від неї не відставали, гнались за нею і одно жигали. Коза пробігла верст з п'ять, доскочила до озера і з розгону прямо в воду. Шершні вернулись і подались до заячої нори. А лисиця, дожидаючи шершнів, пригадувала, як їх одурить, бо як за
роботу їм нічого не дать, там вони і їй дадуть пам'яті. Шершні прилетіли до заячої хати, побачили лисицю і кажуть: “Ну, давай же тепер нам за роботу меду”. Лисиця каже: “Зараз; зараз, голубчики, пригощу вас. Летіть за мною, я вас проводжу”.
Лисиця побігла понад лісом по пригорку і одно придивлялась, чи не натрапиться яка нора. А шершні слідкували за нею назирця. Лисиця бігла, бігла, побачила нору польової миші, зупинилась і каже: “Ну, хлопці, стій! Ось у цій норі багато меду; я сама давно захожувалась поласувать медом, та, на жаль, не могла дістать”. Шершні всі разом кинулись в ту нору. Тільки повлазили всі шершні в нору, лисиця взяла камінючку, туго заткнула нею нору... І побігла геть. Шершні, замість того щоб наїстись меду, задихнулись... і подохли всі.
ЦАП ТА КОЗА
Пішов цап за ликами, коза по горішки; прийшов цап із ликами, кози з горішками немає та немає. “Добре, козо, буде, нашлю на тебе вовка!”
Вовк не йде кози їсти; кози з горішками немає та немає. “Добре, вовче, буде, нашлю на тебе людей”
.Люди не йдуть вовка бити; вовк не йде кози їсти; кози з горішками немає та немає. “Добре, люди, буде, нашлю на вас ведмедя”.
Ведмідь не йде людей гонить; люди не йдуть вовка бити; вовк не йде кози їсти; кози з горішками немає та немає. “Добре, ведмедю, буде, нашлю на тебе дуба!”
Дуб не йде ведмедя бить; ведмідь не йде людей гонить; люди не йдуть вовка бити; вовк не йде кози їсти; кози з горішками немає та немає. “Добре, дубе, буде, нашлю на тебе сокиру!”
Сокира не йде дуба рубать; дуб не йде ведмедя бить; ведмідь не йде людей гонить; люди не йдуть вовка бити; вовк не йде кози їсти; кози з горішками немає та немає. “Добре, сокире, буде, нашлю на тебе камінь!”
Камінь не йде сокиру тупить; сокира не йде дуба рубать; дуб не йде ведмедя бить; ведмідь не йде людей гонить; люди не йдуть вовка бити; вовк не йде кози їсти; кози з горішками немає та немає. “Добре, каменю, буде, нашлю на тебе вогонь!”
Вогонь не йде каменя палить; камінь не йде сокиру тупить; сокира не йде дуба рубать; дуб не йде ведмедя бить; ведмідь не йде людей гонить; люди не йдуть вовка бити; вовк не йде кози їсти; кози з горішками немає та немає. “Добре, вогню, буде, нашлю на тебе воду”.
Вода не йде вогню лити; вогонь не йде каменя палить; камінь не йде сокири тупить; сокира не йде дуба рубать; дуб не йде ведмедя бить; ведмідь
не йде людей гонить; люди не йдуть вовка бити; вовк не йде кози їсти; кози з горішками немає та немає. “Добре, водо, буде, нашлю на тебе вола”.
Віл не йде води пити; вода не йде вогню лити; вогонь не йде каменя палить; камінь не йде сокири тупить; сокира не йде дуба рубать; дуб не йде ведмедя бить; ведмідь не йде людей гонить; люди не йдуть вовка бити; вовк не йде кози їсти; кози з горішками немає та немає. “Добре, воле, буде, нашлю на тебе довбню”.
Довбня не йде вола бити; віл не йде води пити; вода не йде вогню лити; вогонь не йде каменя палить; камінь не йде сокири тупить; сокира не йде дуба рубать; дуб не йде ведмедя бить; ведмідь не йде людей гонить; люди не йдуть вовка бити; вовк не йде кози їсти; кози з горішками немає та немає. “Добре, довбне, буде, нашлю на тебе черви”.
Черви не йдуть довбні точить; довбня не йде вола бити; віл не йде води пити; вода не йде вогню лити; вогонь не йде каменя палить; камінь не йде сокири тупить; сокира не йде дуба рубать; дуб не йде ведмедя бить; ведмідь не йде людей гонить; люди не йдуть вовка бити; вовк не йде кози їсти; кози з горішками немає та немає. “Добре, черви, буде, нашлю на вас кури”.
Кури не йдуть червей їсти; черви не йдуть довбні точить; довбня не йде вола бити; віл не йде води пити; вода не йде вогню лити; вогонь не йде каменя палить; камінь не йде сокири тупить; сокира не йде дуба рубать; дуб не йде ведмедя бить; ведмідь не йде людей гонить; люди не йдуть вовка бити; вовк не йде кози їсти; кози з горішками немає
та немає.
“Добре, кури, буде, нашлю на вас шульпік”.
Шульпіки до курей, а кури до червей, а черви до довбні, а довбня до вола, а віл до води, а вода до вогню, а вогонь до каменя, а камінь до сокири, а сокира до дуба, а дуб до ведмедя, а ведмідь до людей, а люди до вовка, а вовк козу знайшов та й з лісу пішов.