ПАН КОЦЬКИЙ ТА ЙОГО ДРУЗІ

ЯКА ШКОЛЯРСЬКА НАУКА?

Трапилося раз, що мала мавпа п'ятеро молодих, збирала їм по лісі їжу і носила. Раз під осінь не стало вже ніяких овочів у лісі. Запитували діти матір, що вони будуть відтепер їсти? Мати сказала їм, що тепер нема вже нічого, лише горіхи; то найсолодший на теперішній час овоч.

Зібралися вони всі п'ятеро одного разу, вилізли з дупла і пішли до лісу шукати горіхів, бо мати говорила їм, що вже нема тепер іншого овочу. Знайшли горіхи, але в лупині. Почали гризти, але то було гірке. Кажуть: “Та наша мати хіба божевільна, коли говорить, що нема солодшого понад горіхи!? А то таке гірке!”

Прийшли ввечері до дупла і кажуть матері, що знайшли горіхи, але їх не можна їсти, бо дуже гіркі. Мати відповіла їм на те, що вони не їли горіхів, бо горіхи солодкі.

Каже їм: “Поведете мене рано туди, де ви їли горіхи”. Відвели вони рано матір під горіх. Мати взяла горіх, розкусила, вийняла зерно і дала їм та питає, чи гірке. Вони кажуть, що це солодке, а те, що перше розкусювали, було гірке. Та й зачали говорити, що їх мати мудра, бо дала їм їсти зерно, а не лупину.

Так і школярська наука: така спочатку гірка, як на горісі лупина, але як вивчаться і здобудуть собі хліб, тоді заїдають зерно з горіха.

Така то приповідка.

МАВПИНА ЛЮБОВ

Ще була одна мавпа і мала також п'ятеро молодих. Пішла вона до лісу збирати поживу і забавилася довго, не могла нічого призбирати. А тих п'ятеро молодих посварилося в дуплі, коли вже дуже поголодніли. А за що посварилися? За те, що одно другому казало: “Мені мати дасть перше, бо мене найліпше любить”. І друге так казало, і третє, і п'яте. Посварилися за те і почали битися. Одно з них було найсильніше і те побило інших четверо; котрим ударило до землі, кожне викинуло надвір перед дуплом. Всі четверо були убиті, лиш одно живе.

Коли мати прийшла і побачила четверо забитих, лиш одно живе, спитала, що то за робота. А те живе відповіло: “Ми посварилися. Я був найсильні-ший та повбивав інших”.

Так мати робить із недобрими дітьми.

ЗМУДРОВАНА МАВПА

В одного пана була мавпа і робила великі збитки лакею; за що він її сварив. Каже: “Нащо то робиш?” Вона каже: “Я хочу так уміти чистити, як ти”. Та й одного разу мав бути бал у пана. Лакей повичищував усюди все делікатно і пішов спати. Мавпа узяла то до рук, почала чистити і замазала. Лакей на другий день приходить,— а все замуцькане. Розкричався лакей та й каже: “Іди утопися”.

Прийшла мавпа до ставу та й каже сама до себе: “То не штука топитися, але ану нехай я спробую, чи глибоко”. Спробувала буком, чи глибоко, та й пішла. Прийшла, а лакей як її побачив, та й каже: “Ти ще жива?” Мавпа каже: “Та як топитися? Я походила по воді, та й не можливо було утопитися”. А лакей собі подумав: “Може, і справді там не глибока вода”. Пішов і собі спробувати. Прийшов, мавпа за ним, та й стала на березі, а він заліз у воду і став коло берега, берег посунувся, і лакей утопився. Мавпа з утіхою пішла додому.

Приходить за два дні інший лакей. І вона тому так само робить збитки. А той каже: “Боже, дай мені спокій, бо я тебе повішу”. Мавпа каже: “Та як то вішаються?” — “Ходи, я тобі покажу”. Прийшов до тополі, сплів собі личану вужівку та й зачепив за шию собі, а ногами причепився за гілля та й каже: “Дивись — отак”. А мавпа як побачила, що він зачепився за шию, та й почала його кусати; він ноги впустив і повис на вужівці. Засміялася мавпа та й пішла.

Приходить за тиждень третій лакей. Мавпа лише його побачила, та й каже: “Лагідно зі мною обходися, щоб я тебе так не змудрувала, як тих двох”. Та й він їй нічого не казав. Аж якось збила мавпа дві тарелі, а лакей каже: “Чекай, уже ти не будеш нікому збитки робити”. І увійшов до покою, почав голитися. Підголився та й бере задер голову догори та й лезом шморгнув по шиї. Поклав бритву коло дзеркала та й пішов і дивиться крізь двері. А мавпа собі бере та й голиться. Підголилася, пошурувала вістрям по шиї, кров її обілляла. А лакей увійшов та й каже: “А бачиш, змудрувала ти тих двох, а я тебе”.

Та й мавпа згинула.