ПАН КОЦЬКИЙ ТА ЙОГО ДРУЗІ

ПОЛЬОВА МИША І МІСЬКА МИША

Зустрілись одного разу польова миша і міська. Розговорились і дуже сподобались одна одній. З того часу стали великими подругами.

Одного разу польова миша запросила міську в гості. Пригостила її зерном, солодкою картоплею. Та залишилась дуже задоволеною і запросила подругу до себе в гості. Міська миша жила в складі продуктового магазину, і польова миша дуже захотіла покуштувати цукру, сала, печива.

На другий день відправилась польова миша в гості. Поївши цукру, подруги закусили салом. Добре наїлась польова миша, але раптом вона побачила відро з олією. “Потримай мене за хвіст,— говорить подрузі,— а я нап'юсь ще олії”.

Добре напилась.

Міська миша говорить: “Пішли, а то тут є дуже страшний кіт”.

Не послухала польова миша і захотіла ще олії. Відпочила трохи і знову спустилася у відро. Але тут показався чорний кіт, і міська миша випустила хвіст польової миші. Польова миша впала у відро, а вилізти не змогла, бо дуже вже вона напилася і була дуже важкою.

МИША ЛІСОВА Й СІЛЬСЬКА

Раз була собі в селі миша між домами, між стодолами і мала завжди що їсти. Але раз пішла до лісу відвідати свою сестру, таку мишу лісовую. Так та каже: “О, то тобі мусить там добре бути у селі, маєш завжди що їсти: і збіжжя, і сир, і м'ясо; а я тут не маю, тільки одне коріння!” — “Ну, то прийди ж там до мене до села, то я тобі все покажу, що я маю за комори; але також ще є в нас такий кіт, що нас сповідає!” — “А як же то сповідає?” — “Та прийдеш і побачиш, як сповідає; так сидить, а потім потихеньку мурмочить і сповідає нас; та вже побачиш сама!”

От таке маєш, от як сповідає! Ото її вже висповідав і на смерть...

ЛІНИВА Й РОБУЧА МИШІ

Було дві миші. Одна була така, що працювала собі на зиму і скрізь собі по зеренцеві носила, аби мати чим перезимувати, а інша була — лишень хотіла дурниці, щоб мати тільки пообідати цього дня, а про наступний вона буде думати завтра. Так вона хотіла, щоб цілу зиму перезимувати, але щоб робити — нічого не робила, а їсти їла. Незабаром повинна була прийти уже зима, а миші ніхто уже не хотів давати їсти. Вона прийшла до своєї куми та й почала її розпитувати: “Ви все,— каже,— кумко, злагодили на зиму?” Так питається лінива. “А ви уже,— запитує інша,— злагодили?” — “Я уже навіть і записалася”,— каже лінива до робучої. А та робуча каже: “Зараз треба йти і собі записатися. А хто там,— каже,— записує?” — “От ідіть та будете бачити хто”.

Робуча вийшла нагору та й каже до тієї лінивої: “Щось я не бачу,— каже,— нема, щоб тут хтось записував” . А хомик з діри та й схопив її за голову — та уже небожка. Тоді лінива сміється: “Вона робила та не їсть, а я не робила та їм”.

Хомик виліз з свої діри та й біжить собі по полю. Дивиться, а то дуже велика діра; а він каже: “Не знати, хто тут перебуває? Вона знадобилась би мені”.

Заліз до тієї діри, а лис звідти його за голову — та й хомика удушив.

МИШАЧА РАДА

В одній хаті здох котик. Між мишами настала велика радість, бо гадали, що вже тепер безпечніші будуть.

Недовго тішились — ґаздиня придбала собі другого. Цей зараз же забрався до мишей; що котру зловить — зараз удушить. Настав великий переполох між мишами. “Новий кіт! Новий кіт! — закричали гуртом.— Треба його неодмінно позбутись, бо жодна не залишиться живою”.— “Але як стратити його?” — закричали одні. “Я пораджу,— сказала маленька.— Прив'яжімо йому до шийки дзвіночок, тоді здалеку будемо чути, як він біжить; от і поутікаємо”.— “Дуже добра рада”,— сказали другі і почали з утіхи скакати. “Але котра повісить котикові дзвіночок на шиї? ” — спитала одна мишка.

Усі поглянули одна на іншу і замовкли; не знайшлась така відважна. А кіт тим часом як ходив, так і ходить без дзвіночка та ловить мишей одну по одній.

КІТ І МИШІ

В одного хазяїна був кіт. Він був меткий, як гадюка.

От пішов той кіт на полювання та й заснув. А миші збіглися на раду та й давай над ним сміятися.

Коли це один мишак і говорить: “Нам щоби не боятися кота, то треба купити дзвінок та й вчепити йому до шиї. Нехай він, коли буде бігти до нас, то ми будемо чути й поховаємося від нього”.

Усі миші закричали: “Гарна рада! Слід зробити!.. Ну, а хто ж це зробить?” — “Я”,— каже той мишак.

Бере дзвінка, йде в'язати. Один в'яже котові до шиї, а другий — до хвоста.

Коли це кіт як прокинеться, то миші не знали, куди й тікати... Кіт три миші зразу задушив, п'ятеро скалічив, а решта втекла.

ПАНАХИДА ПО КОТОВІ

У одного чоловіка був лагідний кіт, ніколи не робив шкоди. Як хазяїн не дасть сам, так він, бувало, мимо ласощів пройде і не гляне на них. Кіт одними мишами тільки й жив. Попервах йому було гарно, мишей було багато, а далі миші стали боятися, дарма не показувались з нори. Виткне, бувало, з нори головку, обдивиться навкруги і тоді тільки вилізе з нори, а як почує кошачий дух, так мерщій ховається поглибше в норку. Котові треба було хитрувати на всі лади. Іноді прикидався сонним або дохлим, а іноді, бувало, просиджував цілий день біля нори, чекаючи, доки миша виткнеться з нори.

Одного разу кіт просидів цілий день біля нори і жодної миші не впіймав. Тоді він, побачивши неподалік від нори край хворостини, котрий стирчав з криші, і повис на ньому передніми лапами. Молода миша виткнула голову з нори і побачила, що кіт висить, повернулась до нори і розповіла усім своїм родичам: “Братці! Я бачила новинку, радійте і веселіться...” — “Що таке?” — спитали подруги. “Та що, нашого ворога повісили! Тепер ми вільно будемо гуляти”. Миші одна за іншою почали витикатися з нори і потихеньку наближатися до кота. А стара миша, котра вже не раз була в бувальцях, сварилась на мишенят: “Не ходіть далеко, а то він вас обдурить; знаю я його хитрощі. Може, він висить без вірьовки, тоді бережіться”.

Мишенята не послухались старої миші, всі вилізли з нори і на радощах налагодились відслужити молебень своєму богові, що позбавив їх від лютого ворога. Одна з них була ловка і відважна, підступила до кота ближче за усіх і почала читати вірш:

Жив мурлика

Та був мурлика,

Кіт сибірський,

Зріст багатирський;

Сіра на ньому шкірка,

Вуса, як у турка;

Був він скажений,

На крадіжках помішаний,

За те, мабуть, і повішений.

Радійте, миші,

Радійте, пацюки,

І вся наша природа,

Настала тепер нам свобода!

Не встигла миша закінчити вірш, кіт ожив і миттю кинувся до мишей і ну їх хапать! Чимало тоді перепсував їх, штуки три задушив до смерті, а кілька штук скалічив, ледве повтікали, куди яка попала. Кіт сів біля нори і стеріг мишей, доки смикнеться яка до нори ховатися у своє гніздо. Після того миші перейшли жити в інше місце.

МИША І ЖАБА

Жили якось миша та жаба. Вони були щирими приятелями. Раз каже жаба:

— Нині буде весілля на іншому боці ставу. Підемо туди.

Миша злякалась та тихенько сказала, що вона не вміє плавати.

— Е, це дурниця! — відповіла їй жаба.— Я зав'яжу тобі мотузок довкола шиї та перетягну тебе через воду. Лише не бійся!

Миша повірила жабі та дала все з собою зробити. Так-то почали вони мандрівку. Та коли знаходилися посеред ставу, прилетів великий птах. Схопив мишу і проковтнув її.

Потім побачив жабу, що звисала на шнурку. Схопив і жабу та й з'їв і її. Жаба мала ще настільки часу, щоб з плачем сказати голосно:

— Ах, якби я не прив'язала моїй приятельці мотузка на шию!

Отже, нехай ніхто не дозволить зав'язувати собі шнурок на шиї. Хоч би це хотів зробити навіть найліпший приятель і навіть у найкращім намірі!..