 |
Web Hosting by Netfirms | Free Domain Names by Netfirms |
|
|
|
укладач: Мірошниченко Світлана Анатоліївна, малюнки: Микола Колесниченко
ЯК ЗАГИНУВ ОЛЕНЬ
Олень підійшов до річки напитися води. У воді побачив свій образ і радів, дивлячись на свої роги, що такі великі й росохаті. Подивився ще й на свої ноги і сказав: “Лише ноги маю погані, бо дуже тонкі”.
Аж тут вибіг з лісу вовк і кинувся на оленя. Олень побіг по рівнині, як стріла. Втік. Та як забіг в ліс, роги заплутались між галуззям, і вовк його з'їв. Помираючи, бідкувався олень: “Який я був нерозумний! Ноги, що я вважав слабкими й поганими, мене врятували. А ті роги, що ними я радувався, загубили мене”.
НАСМІШЛИВЕ СЛОВО
Давно це діялось, як побачив один чоловік в лісі огрядного оленя. І довго він любувався красою оленя. Аж той запримітив вкінці чоловіка і зрадів, бо вже віддавна мав намір поспитати когось про свою красу.
Олень наблизився незабаром до чоловіка, став перед ним в цілій своїй огрядності та й питає: “Чи гарний я?” — “Якби не був куций!” — сказав чоловік.
Олень задрижав з досади і каже: “Зроби мені сокирою рану між рогами” Та й пригнув голову до чоловіка. Той довго вагався, але в кінці тюкнув сокирою рогатого, і в ту ж хвилину полилася кров косицею, аж до половини високих дерев. “Дякую тобі за послугу,— каже поранений.— Через рік приходь на це ж саме місце, щось цікаве тобі покажу і скажу”. Після цих слів пігнав в гущаки, залишаючи широкий слід крові за собою.
Через рік чекає чоловік оленя, але вже з рушницею в руці, бо боявся помсти оленя. Незабаром прибіг олень та й, вклонившись знайомому, каже: “Подивися, чи рана від твоєї сокири загоїлась”. І схилив голову перед чоловіком.
Дрижачи, оглянув чоловік зранене місце та й каже: “Загоїлась і лише маленький шрамок по собі лишила”.— “Бачиш,— промовив, зітхаючи, олень,— рана від сокири за рік заросла, але рана, що мені в серці зробило твоє насмішливе слово, не загоїться ніколи”.
ОЛЕНЬ, ЧЕРЕПАХА І ПТАХ
Було троє друзів: олень, черепаха і птах.
Якось уночі заплутався олень у сітці. Спробував звільнитись та побачив, що сам нічого не зробить. Покликав на допомогу черепаху.
Приповзла черепаха і почала гризти сітку. Гризе нитку за ниткою та все поглядає на стежку, чи не йде мисливець. А тут і мисливець — з торбою, луком та стрілами.
Аж раптом йому під ноги кинувся птах. Мисливець побіг за птахом. Поки за ним ганявся, черепаха звільнила оленя. Залишилася сітка порожня та рвана.
Розсердився мисливець: “Це мене так птах піддурив!.. Ось я його з лука вб'ю”. І тільки націлився, а черепаха цап мисливця за ногу. “Ой!” — скрикнув він і промахнувся. Полетів птах цілий та неушкоджений.
Тоді мисливець схопив черепаху, вкинув у торбу і пішов додому.
Незабаром захотілося йому їсти. Сів під деревом, розклав на папері млинці. А олень підкрався ззаду, підчепив рогами торбу і зник у гущавині. Там на нього уже чекав птах. Він дзьобом розірвав торбу і випустив на волю черепаху.
Так троє друзів врятували один одного.
ХИТРИЙ ЇЖАК
Одного разу бігла лисиця до саду і зустріла по дорозі їжака: “Добрий день, їжаче!” Відповідає їжак: “Доброго здоров'я!” — “Ходи зі мною у товаристві до винограду”, їжак каже: “Ой, лячно, лисичко, бо там господар ставить сільце; можемо попасти у біду”.— “Я,— каже лисиця,— не боюся, я маю закінчені школи, тому дам собі раду!” І пішли вони.
Наїлися винограду і вертаються, та тут лисичка влізла у сільце. “Ой,— просить,— їжачку, братику, рятуй!” — “Не можу, бо я казав тобі, що не знаю; та ти ж відповідала, що маєш школи покінчені”.— “Я
з переляку забула геть усе”.Побачив їжак, що біда, і почав лисичці радити: “Нічого не роби, доки хазяїн не прийде, а тоді зробися неживою — опусти голову, ноги, ніби ти мертва, може, ця штука вдасться”. Тут якраз входить господар. Став над лисицею і каже: “Шкода, що я вже чотири дні не був у саду, а тут таке сталося...” Схопився однією рукою за ніс, а іншою взяв лисичку за хвіст та й викинув її через пліт.
Лисичці цього тільки і треба було. Підхопилася і пішла додому. На четвертий день знову іде до винограду. Йшла повз нору їжака і знову покликала його до садка. “Ти вже забула, що з тобою сталося?” — “Ходімо, ходімо”. Наїлися вони знову винограду і тільки хотіли йти, як їжак
впав у сільце. “Ой,— просить,— сестричко-лисичко! Рятував я тебе, порятуй і ти мене”.— “Я не можу тобі нічим допомогти!” Та і йде собі геть, їжак знову почав її просити, але та йде, мов і не чує нічого. Тоді їжак заплакав: “Сестричко! Дуже добре ми жили, йди хоч попрощайся зі мною”.Повернулася лисичка, і стали вони обійматися. “Давай поцілуймося, бо ти ж знаєш, що незабаром буде смерть моя”,— просить їжак. І лисиця вивалила язик і хоче їжака поцілувати. А той схопив її зубами за язик і міцно тримає. Почала лисиця кричати не своїм голосом так, що почув господар і прибіг до саду. Було, що побачити! Хазяїн взяв швидко рушницю і вбив лисицю, а їжака поволі вибрав з сільця і випустив у сад, і з того часу дуже їжаків шанував, бо бачив в них користь.
ЗУСТРІЧ ЇЖАКА З ЛИСИЦЕЮ І ВОВКОМ
Одного разу їжак біг лісом, шукав собі їжі. Назустріч йому бігла лисичка
. Їжак, побачивши її, миттю зіжмавсь, сховавсь в свої колючки і лежав нерухомо. Лисичка, побачивши їжака, зупинилась і почала його обнюхувать. Не раз намагалась укусити, та щоразу натикалась пикою на остюки. Потім відійшла від нього і каже: “Яка ти гарна тваринка! Я хотіла полюбуватися на тебе, а ти ховаєшся в свої колючки! Скинь геть свої остюки, ти тоді ще кращий будеш!” — “Я не звертаю уваги на те, що мої колючки іншим не подобаються, зате я нікого не боюсь, мене остюки обороняють від ворогів”. Лисичка повертілась, повертілась і побігла далі. Їжак розправився і теж подався по своїй дорозі.Не встиг пробігти сажень з десять, як знову наткнувся на біду. Назустріч їжачкові біг вовк. Побачивши їжака, вовк зупинився. Їжак мерщій стулився у клубок, настовбурчив свої остюки і лежав нерухомо. Вовк сикнувся до їжака, хотів його в рот взяти, але поколов собі губи, відступився трохи від їжака, покрутив головою, зачхав, погладив себе лапою по морді і каже: “Я бачу: ти як дві краплини води — порося, тільки у тебе щетина дуже цупка і колюча. Від чого вона у тебе така?”
їжак почав йому розповідати: “Та я був колись поросям, мене перед Великоднем закололи і повезли до церкви разом з паскою святить. Хазяїн, повернувшись звідти, їхав додому понад горою. Віз якось обернувся, а паска разом зі мною покотилась з гори. Хазяїн кинувся доганяти паску. Вона ж зупинилась тільки в ярочку. Хазяїн її підібрав і поклав на віз, а порося впало в бур'ян і там залишилось, бо тоді було дуже темно, так, що важко було знайти. На ту пору тією дорогою бігла лисичка і відчула запах жареного порося. Лисичка наблизилась до нього і вже хотіла схопити. А бог миттю дав йому колючу щетину і оживив його. Таким чином бог врятував свячене порося від зубів паскудної лисиці. І тепер мене, як сам бачиш, ніхто не може з'їсти, бо звірі не гідні моє м'ясо вживать, я — святий звірьок”.
Вовк розгнівався на їжака. Якби він не був колючий, так розірвав би його на шматки, а то з досади... подався далі.
їжак мерщій розправився і побіг до своєї нори.
ЯК ЇЖАК І ЗАЄЦЬ БІГАЛИ НАВВИПЕРЕДКИ
Одного разу вийшов їжак зі своєї нори подивитися на божий світ. Було то восени, у неділю. Вирішив їжак: “Піду я у поле роздивитися, як виглядає гречка і пшениця!” І пішов. Думає собі: “Щоб дорога була коротша, піду навпростець”. Але поза корчем йому зустрівся заєць, який роздивлявся у капусті, чи велика та виросла. “Ого-го! — каже їжак,— швидке створіння тут!” — “А ти,— відповідає заєць,— такий твій рід здавна, і ти такий! Загинеш з твоєю ходою і з твоїми кривулями, з твоїми кривими ногами!” Їжака ж найбільше вразило те, що заєць вважає його ноги кривими. “Ти,— каже їжак,— мене береш на сміх? Якщо ти такий великий пан, то позмагаймося, хто кого переможе в бізі”. Посперечалися на п'ять дукатів і пляшку горілки. Заєць пропонує: “Ану, побігли”.— “Ні,— каже їжак,— ще ні. Я піду ще додому і скажу жінці, щоб вона знала, куди я пішов”.
А заєць був радий, бо був голодний. Думає він собі: “Для мене це добре, поїм капусти, значить краще буду бігати”. Приходить їжак до своєї нори і каже жінці: “Знаєш, жінко, маю клопіт”.— “Який?” їжак розповідає: “Посперечалися ми із зайцем, хто кого переможе в бізі”. І усе розповів їй про заклад.
“Чи ти здурів, чи що? Як ти міг сперечатися із зайцем щодо бігу?” — “Мовчи, жінко,— каже їжак,— якось то буде. Ми мусимо виграти тих п'ять дукатів і пляшку горілки. Збирайся, жінко, і ходи зі мною разом”. Ідуть вони, а по дорозі їжак учить жінку, що вона має робити. Каже: “Ми зараз там приходимо на ниву, і я тебе поставлю у цьому кінці, у борозні, і ти маєш на цьому місці стояти. Коли ж прибіжить заєць до тебе, так ти маєш сказати: “Я вже тут!” А прийде він у той кінець до мене, то я так само скажу: “Я вже тут!”
Приходить він до зайця і каже: “Ну, я вже готовий!” Поставали вони у кінець ниви, і заєць каже: “Мусимо бігти за командою; на команду раз, два, три маємо відразу починати бігти”.— “Добре”. І став заєць в одну борозну, а їжак в іншу і на команду раз, два, три побігли. Заєць біжить, що сили має, на інший кінець ниви, а їжак залишився на місці. Прибігає заєць у кінець ниви, а там каже їжачиха: “Я вже тут!”
Дивується заєць, що їжак такий прудкий, що зміг його перемогти. Просить спробувати ще раз. Побігли. Прибігає заєць у кінець ниви, а їжак піднявся догори і каже: “Гов-гов! Я вже тут!” Заєць знову просить ще раз спробувати. Прибігає в інший кінець, а там знову їжак (а то була їжачиха).
Так бігав він дев'яносто і дев'ять разів, а на сотий раз як спробував бігти, скільки сили мав, тільки піднявся, та й серед ниви упав.
Отак закінчилася справа їжака із зайцем.
Ніколи не треба сміятися з бідного, хоч би який він був нещасливий, бо сміх іноді вбиває.